Події у Великобританії показали, що популісти, такі як Найджел Фарадж та Борис Джонсон, поводяться, наче невиховані діти, які забирають чужі іграшки і стукають ними, доки зовсім не поламають. А потім переходять до нового майданчика, поки не зруйнують все й там.

У Німеччині ж конфлікт між Фрауке Петрі та Йорґом Мойтеном, лідерами євроскептичної партії "Альтернатива для Німеччини", показує, що популісти переважно є самозакоханими егоїстами з обмеженою здатністю до командної роботи. А німецькі егоїстичні популісти хочуть ще й завжди мати рацію, бути найкращими і мати за собою останнє слово у суперечці.

Політика - це здатність до компромісу

Чи варто таким політикам бути тими, хто скоро сперечатиметься щодо майбутнього соціального забезпечення або єдності ЄС, з їхньою нездатністю йти на компроміси і небажанням брати на себе відповідальність за будь-яке рішення, яке вони не підтримують на сто відсотків? Чи здатні вони враховувати потенційні довгострокові наслідки своїх рішень?

Навіть канцлерка Німеччини Анґела Меркель нещодавно зробила подібну помилку. "Відкривши" кордони Німеччини для біженців у вересні 2015 року, вона не попіклувалася про схвалення цього кроку з боку східноєвропейських країн-членів ЄС. Результатом стали напружені відносини із цими країнами. Але Меркель здатна вчитися на своїх помилках. Після референдуму щодо Brexit вона швидко знайшла можливість для діалогу з Польщею, заручившись підтримкою, якої так бракувало у попередні місяці.

Які типи політиків потрібні нам у майбутньому? Прагматичні, здатні до компромісу діячі - хоча б розумні, проте їхні заклики часто не знаходять підтримки людей, які сприймають політику на емоційному рівні. Тому такі люди висловлюють підтримку популістам та радикалам, як це вже чітко показала криза ЄС і зростання популярності націоналістичних партій, що виступають проти Союзу.

Ідеальне поєднання

Яким же лідерам віддають перевагу популісти і радикали? Як і слід було очікувати, зазвичай вони схиляються до сильних політиків, які встановлюють правила гри, навіть якщо це може здатися несучасним. Але якщо у партії надто багато таких фігур - може виникнути внутрішня боротьба за владу, як це зараз відбувається у партії "Альтернатива для Німеччини".

Тож ідеалом політика є поєднання. Це той, хто регулярно орієнтується на дані опитувань громадської думки, адаптуючи свою політику до настроїв людей, і таким чином стає "популістом" у кращому сенсі цього слова. Водночас ідеальний політик дає зрозуміти, що його діям немає альтернативи, подаючи себе як сильного лідера. Тоді як у межах власної партії такий політик є беззаперечним, а тому справді незамінним, тому що замінити його поки що нема ким. Узагалі-то, якщо подивитися з цієї точки зору, Німеччині дуже пощастило з її нинішньою канцлеркою.