Safeguard Defenders — правозахисна неурядова організація, яка базується у Мадриді. Наприкінці вересня організація Safeguard Defenders випустила ретельно опрацьований звіт під назвою "110 за кордоном: китайська транснаціональна поліція розбушувалася". Доповідь докладно розповідає про те, як китайський режим створив транснаціональні поліційні осередки у великих містах демократичних країн, щоб змусити китайських іммігрантів, які вважаються «злочинцями», повернутися на материк і постати перед судом. Серед тих, хто став мішенню, найважливішими, але не обов'язково найчисельнішими, є політичні та етнічні дисиденти.

Відповідно до звіту, щоб домогтися повернення переслідуваної особи до Китаю, влада використовує такі способи примусу:

• переслідування чи покарання родичів у Китаї;
• переслідування чи загрози на адресу людини безпосередньо в Інтернеті або через агентів під прикриттям;
• викрадення людини в чужій країні.

Багато хто пам'ятає викрадення Гуй Мінхая, організоване Сі Цзіньпіном у 2015 році. Гуй, письменник, видавець і громадянин Швеції китайського походження, був викрадений у Таїланді й повернутий до Китаю разом зі своїми співробітниками, які працюють у його видавництві у Гонконзі. Отак вони були змушені «добровільно» повернутися до Китаю, щоб постати перед судом.

Транснаціональна поліція Китаю — явище не нове, її роль часто виходить за межі простого поліційного контролю. У доповіді йдеться, що китайський комуністичний режим "розлютився".

Ця транснаціональна поліція не є винаходом Сі Цзіньпіна чи навіть КПК. Вона має довгу, дуже довгу історію. Розуміння цього допоможе китайцям за кордоном краще зрозуміти, з чим вони стикаються. Це допоможе їм розробити відповідну довгострокову стратегію розв’язання проблеми.

Важливо знати, яку роль відіграють ці запеклі та проплачені бандити. Багато хто належить до мафіозних китайських таємних товариств, які існують уже кілька століть і завжди були дуже активними як у Китаї, так і всередині китайської діаспори. Цей момент дослідив китаєзнавець професор Лінетт Онг з Університету Торонто у своєму дослідженні 2018 року «Гангстери та аутсорсинг китайських державних репресій».

Отже, розгляньмо чотири інциденти в історії Китаю, всі політичні, всі так чи інакше пов'язані з таємними мафіозними суспільствами.

Вбивство письменника Лю Іляна у 1984 році.

Лю Ілян (він же Цзян Нань) був внесений до чорного списку Гоміньдану на Тайвані за написання книг, що ганьблять сім'ю Чан Кайші. Його вбивство було сплановано урядовою розвідкою. Він був страчений у своєму будинку в США трьома поплічниками «Бамбукового альянсу», тайванського злочинного синдикату, тісно пов'язаного з Гоміньданом. Один з убивць був сам пізніше вбитий у в'язниці Пенсільванії такими ж китайськими гангстерами, як і він. Двоє інших убивць було засуджено до довічного ув'язнення на Тайвані. Однак вони відсиділи лише шість років і були достроково звільнені Гоміньданом.

Були інциденти, що сталися у Гонконзі та китайських кварталах інших країн. Наприклад, у 1984 році в китайському кварталі Нью-Йорка статуя Конфуція, побудована на пожертвування з протайванських джерел, була майже знесена китайськими мафіозі, найнятими КПК, у день її відкриття. Пекін продовжував зневажати Конфуція, доки у 2000-х роках древній мудрець не став інструментом культурної інфільтрації у вигляді Інститутів Конфуція.

Вбивство Чень Ханьбо в Гонконзі у 1952 році.

Чень Ханьбо — колишній шпигун КПК, який після 1949 року перебрався до Гонконгу, де написав книги, які розкривають шпигунські операції партії. Агент, надісланий з Китаю за сприяння місцевих мафіозі, убив колишнього шпигуна однією кулею у серце.

Викрадення Сунь Ятсена в Лондоні у 1896 році.

Сунь Ятсен був засланий до Великобританії. У жовтні 1896 року до нього на вулиці підійшли три китайці й насильно відвели до офісу китайського посольства в Лондоні. Можливо, його було б убито, як і інших революціонерів, захоплених у той час, якби новина про його викрадення не привернула увагу британських ЗМІ. Щобільше, сам Сунь Ятсен був пов'язаний із таємним суспільством, схожим на мафію, — Тріадою (інша назва Хунмень). Так було і з більшістю його товаришів з революції. Сунь Ятсен був одним із лідерів у спробах повалення династії Цін. У Китаї, починаючи з династії Хань (202 р. до н. е. – 220 р. н. е.), неможливо було перемогти у збройному повстанні без допомоги таємних товариств.

Найжорстокіша транснаціональна поліція Китаю була створена третім імператором династії Мін, Ченцзу, який правив з 1402 по 1424 роки. Імператор Ченцзу відправив сумнозвісного євнуха Чжен Хе на чолі армади дослідити води Південно-Східної Азії та Індійського океану, нібито у пошуках скарбів та можливостей для торгівлі. Однак багато істориків стверджують, що справжньою метою було вистежити та вбити племінника Ченцзу.

Таким чином, бачимо, що історично китайська транснаціональна поліція аж ніяк не є ізольованим явищем і тісно пов'язана з таємними суспільствами. Ці таємні суспільства або створювалися режимом, що співпрацює з бандитами, або складалися з одних головорізів. Китайські таємні товариства дуже спритні та мобільні, вони носили різні назви протягом століть, інтегруючись, розпадаючись та перегрупуючись. Вони могли залишатися в сплячому стані або діяти непомітно в добрі часи й виходити на поверхню в погані часи. У міру збільшення китайської еміграції за часів династії Мін ці таємні товариства пустили коріння в західному світі й тепер можуть постачати КПК поплічників на першу вимогу.

Ця довга традиція транснаціонального спостереження з боку китайських режимів частково пояснюється тим, що в Китаї ніколи не було концепції суворого та остаточного державного кордону, на відміну від західних країн після підписання Вестфальського світу 1648 року. Теоретично, китайські імператори керували усією відомою територією «під небом», тобто настільки, наскільки ці правителі могли проекціювати свою владу та вплив. В останні століття найсильніші й найбезпринципніші правителі Китаю прагнули розширити цю сферу коштом китайської діаспори, членів якої вони несправедливо вважали природним продовженням свого поневоленого народу і серед яких вони також знаходили головорізів, щоб використовувати їх у своїх інтересах.

Серед сучасних китайських ультранаціоналістів особливо популярне одне гасло: «Тих, хто посміє образити наш Китай, ми вб'ємо, хоч би як далеко вони були!». Цей рядок є адаптацією майже ідентичної фрази, що міститься в анекдоті, записаному в Архівах Великого Історика, в якому ханський генерал щойно вбив 1518 варварів під час завоювання північного заходу і виставив їх відрубані голови на огляд, «щоб люди могли бачити їх за десять лі ... протягом десяти днів» (прим. перекл.: лі — міра довжини у стародавньому Китаї, що становить 300 чи 360 кроків). Звісно, КПК ще не дійшла до цього. Вона лише намагається заманити в пастку деяких китайців, використовуючи свою транснаціональну поліцію, але її риторика така ж гостра.

У звіті Safeguard Defenders йдеться про транснаціональні поліційні «дільниці». Цей термін не точно передає те, про що йдеться. Китайською мовою фізичне приміщення місцевого відділення таємного товариства означає місце, де за зачиненими дверима проводяться важливі заходи і де виконуються дисциплінарні завдання, такі як тортури тих, хто порушив правила. Часто це звичайний будинок чи магазин. Кожна з «ділянок», згаданих у звіті Safeguard Defenders, насправді є чимось середнім між якоюсь закордонною поліційною ділянкою та тангкоу (коміркою мафії). Більшість людей там, ймовірно, є місцевими членами китайських таємних товариств, які працюють під прикриттям китайського агента служби безпеки та команди з Китаю.

Як зазначив професор Онг, передача функції державних репресій до рук мафіозі може виявитися ефективною, особливо якщо вона здійснюється через ці «поліційні тангкоу». Закордонні гангстери краще знайомі з місцевою ситуацією та можуть ефективно діяти, уникаючи нагляду з боку влади. Щобільше, коли деякі з цих незаконних дій виявляються та висвітлюються у ЗМІ, вони не викликають дипломатичної кризи для Китаю, оскільки були вчинені громадянами країни.

У звіті Safeguard Defenders відзначений цікавий факт, що всі відомі китайські тангкоу знаходяться в країнах, що розвиваються. У Китаю не виникає проблем з тим, щоб змусити країни, що розвиваються, підписати угоди, що дозволяють поліційним дільницям легально працювати на їх території, тому нема потреби вдаватися до таємних тангкоу. Джерела в китайському уряді відкрито визнали, що вони можуть без особливих зусиль знайти свої цілі в таких місцях, як Вануату і навіть Нова Каледонія. Станом на травень 2016 р. Італія є єдиною розвиненою країною, яка дозволяє китайській поліції співпрацювати з італійською поліцією для спостереження за китайськими громадами. В Італії китайські поліціянти мають китайську форму.

Багато жителів Заходу вважають, що погані вітри, що дмуть із Китаю, пов'язані з Сі Цзіньпіном. Тому вони вважають, що як тільки Сі Цзіньпін піде, як тільки до влади прийде «реформатор», все повернеться на свої кола. Така ситуація, наприклад, зі Стівеном Роучем з Єльського університету, колишнім старшим економістом Morgan Stanley і давнім прихильником КПК. Нещодавно він звинувачував себе за те, що надто пізно виявив, що погана політика Сі Цзіньпіна призвела до зниження темпів зростання ВВП Китаю й ускладнила для Волл-стріт ведення бізнесу з Китаєм. Насправді більшість серйозних і небезпечних випадків проникнення комуністичного Китаю на Захід відбулася задовго до приходу Сі Цзіньпіна до влади. Багато агресивних кроків були ініційовані Цзян Цземінем, якого любила Волл-стріт. Сі Цзіньпін лише посилив ситуацію.

Достатньо ознайомитися з глибшим культурним та історичним контекстом китайського транснаціонального стеження, щоб зрозуміти, що воно почалося не з Сі Цзіньпіна і не закінчиться на ньому.

Професор Джозеф Ічжен Лян народився й виріс у Гонконзі. Він здобув ступінь бакалавра математики в Карлтонському коледжі та докторський ступінь з економіки в Університеті Міннесоти. Безліч його статей опубліковано в академічних та професійних журналах.

Думки, висловлені в цій статті, належать автору і не обов'язково відображають думку The Epoch Times.