Минулими вихідними Україна надолужила згаяне в попередні змагальні дні, але тим не менш магічне число 23 нам цього разу не підкорилося. Саме стільки нагород Україна завойовувала на Іграх в 1996-му, 2000-му і 2004-му. А з Пекіна олімпійська команда 2008-го взагалі повернулася з рекордним багажем - 27 медалей.

Цього разу в скарбничці країни 20 нагород: 6 золотих (фехтувальниця Яна Шемякіна, штангіст Олексій Торохтій, каноїст Юрій Чебан, боксери Олександр Усик, Василь Ломаченко та жіноча збірна з академічного веслування), п'ять срібних (байдарочниця Інна Осипенко-Радомська (дві), легкоатлет Олександр П'ятниця, боксер Денис Беринчик, борець Валерій Андрейцев) і дев'ять бронзових ( Олена Костевичу кульовій стрільбі (дві), штангістка Юлія Калина, фехтувальниця Ольга Харлан, Ольга Саладуха в потрійному стрибку, гімнаст Ігор Радивилів, жіноча естафетна команда з бігу, боксери Тарас Шелестюк та Олександр Гвоздик).

Але, на жаль, це найгірший результат за роки незалежності.

Олімпіада стала зовсім не змаганням традиційної китайської медицини і американської фармакології. Скоріше це змагання двох фінансово-філософських систем. Зрозуміло, що китайської та американської. Решта - строкатий кордебалет, без претензій на лідерство. Треба думати, в найближчі роки США і Китай ось так і будуть правити світом. Світом спорту, принаймні. Можливо, Росія з її претензіями на реанімацію імперської могутності втрутиться в суперечку, але на це потрібен час і багато Володимира Путіна, пише Руслан Мармазов у замітці "Попіл Лондона стукотить у моєму серці" в газеті "Комсомольская правда в Украине".

А поки що - США і Китай. У першому випадку народ з жиру біситься у всіх сенсах слова, так що масовий спорт - рятівний клапан, що не дає порвати країну всяким соціальним неприємностям. У другому - на озброєння взято найдієвішу на світі радянську систему фізвиховання. Але якщо в СРСР під правильну теорію не вистачало або матеріальної бази, або відповідального підходу, то в Китаї з цим повний порядок. Та ще й помножте це на грандіозний людський ресурс і східну дисципліну.

Наше місце на святі ідеальних тіл і стійких мізків визначено. Ми - життєрадісні представники третього світу, правда, дуже талановиті. Можемо інколи здивувати публіку, вирвавши перемогу зубами, там, де її ніхто б не домігся. Зате у нас можна медаль відняти, і ніхто не заступиться. Під "нас" я не тільки Україну розумію, а й Росію теж (коли ще її амбіції спрацюють) та інших сусідів. А чого ви хотіли? Справедливості? Так у сильної і слабкої уявлення про неї різні. Треба бути сильними. І не в спорті тільки, але по життю, в політиці, економіці, наприклад...

"Я вважаю, шість золотих медалей - це успіх. Подивіться, хто попереду нас. Знову ж потрібно говорити про ту інфраструктуру, яку ми маємо. Так, це дещо менше нагород, ніж було на попередніх Олімпіадах. Але - це успіх", - публікує думку глави Держслужби молоді та спорту Равіля Сафіулліна газета "Сегодня".

Звичайно, Олімпіада - для найкращих, а не для всіх, але, стежачи за чужою грою, ми самі в ній беремо участь. Адже щоб насолодитися Олімпійськими іграми, треба підвісити критичне судження і зробити вигляд, що метри, окуляри і секунди справді означають щось важливе, а, може, якщо згадати про спорідненість спорту з війною, і доленосне. В давнину олімпійський чемпіон повертався в рідне місто через пролом в стіні - вважалося, що з таким атлетом його співвітчизникам не потрібен інший захист.

Греки не гірше за нас розуміли умовність спорту, але їх, як і нас, підкоряв безумовний порядок змагання, яке ведеться за суворими і справедливими правилами. Не бійка, а дуель - двобій кращих і рівних. "В недосконалому світі і сумбурному житті, - писав великий теоретик гри Йохан Хейзінга, - вона створює тимчасову, обмежену досконалість". Віра в неї живить нові Олімпіади так само, як старі, розмірковує письменник Олександр Геніс у матеріалі "Олімпійське" для "Известий в Украине".

Кажуть, що спорт повинен стояти поза політикою. Насправді спорт, а надто олімпійський, і є політика - у тому його первісному значенні, яке сягає корінням полісу і має на увазі мистецтво створювати справедливі закони і підкорятися їм. На згадку про це Олімпіада, свято глобальної цивілізації, демонструє високе мистецтво якщо не жити, то грати за загальними для всіх правилами.