Одного разу випадково підслухала, як мама пояснювала своїй доньці–підлітку значення вислову «імпозантний мужчина». «Розумієш, це такий високий, красивий, талановитий, галантний, харизматичний чоловік із шармом, — зі знанням справи розповідала жінка. — Ну, як Хостікоєв». Віддаючи належне її сумлінному ставленню до батьківських обов’язків — не відмахнулася, не сказала, що зарано тобі, доню, таким цікавитися, — мушу визнати, що отого «як Хостікоєв» було б достатньо.

Анатолій Хостікоєв має чимало відзнак і нагород (народний артист України, лауреат Національної премії імені Шевченка, кавалер ордену «За заслуги»...) При цьому він так само має шалену популярність, бо володіє надзвичайним магнетизмом, якому неможливо не піддатися і який забезпечує Анатолієві Георгієвичу творчу унікальність. Яка, у свою чергу, примушує нас, шанувальників його таланту, слідкувати за афішами, вишуковуючи нові вистави за його участю.

Мабуть, чимало абітурієнтів театральних вузів надихалися біографією Анатолія Хостікоєва і бачили себе у професії такими ж активними, продуктивними і запитаними, як він.

По закінченні Київського інституту імені Карпенка–Карого Хостікоєва розподілили в один із найкращих українських театрів — львівський імені Заньковецької. І хоча умови для молодих акторів там були пречудові, киянин Хостікоєв прагнув повернутися додому. З цим акторові допомогла його педагог Ірина Молостова, яка саме очолила Російську драму імені Лесі Українки і покликала його до себе. А згодом відбулася ще одна творча міграція, але вже локальна — після двох сезонів у цьому театрі сьогоднішній ювіляр на запрошення Сергія Данченка опинився вже серед франківців.

У одному з перших спектаклів раннього франківського періоду, «Благочестива Марта», партнером Анатолія Георгійовича був Богдан Бенюк. Так розпочалася їхня дружба, якій уже більше тридцяти років. Творча, що вилилася у ціле театральне агентство «Бенюк і Хостікоєв», та людська (два куми — це майже як два брати).

Аналізуючи театральні роботи Анатолія Хостікоєва, не можна не відзначити особливий магнетизм усіх його образів (тут доречно знову згадати нашу матусю з першого абзацу, особливо її слова про мужчину з шармом). «Васса Желєзнова», «Санаторійна зона», «Енеїда», «Крихітка Цахес», «Пігмаліон», «Кін IV», «Отелло», «Швейк», «Біла ворона», «Грек Зорба» та багато інших вистав були б зовсім інакшими або й не відбулися б узагалі, якби ролі Хостікоєва виконували інші актори.

А могло так статися, що його перелік спектаклів в Україні був би значно коротшим, натомість кількість закордонних проектів виросла б у рази. До своєї вистави у Лондоні його запрошував Роман Віктюк, партнеркою мала стати знаменита балерина Наталя Макарова, але на виставі у Києві Хостікоєв зламав ногу, і британська прем’єра відбулася без нього...

Хостікоєва кликали також у Москву, в Театр на Таганці — Олексій Петренко пропонував зіграти Лопахіна у «Вишневому саду», але пікантність ситуації полягала в тому, що цю роль виконував Висоцький... Про можливі проби у театрі «Соврємєннік» були розмови і з Галиною Волчек.

Але все, що не робиться — на краще, скажемо сьогодні ми й потішимося можливості бачити актора Хостікоєва на сцені і... слідкувати за новими роботами режисера Хостікоєва. Його режисерським дебютом був «Кін IV» — цю виставу Хостікоєв ставив разом iз Сергієм Данченком і навіть отримав книгу від драматурга Григорія Горіна з написом: «Кращому Кіну від схвильованого автора», — а однією з останніх прем’єр постановника став «Люкс для іноземців» компанії «Бенюк і Хостікоєв».

Кінороботи Анатолія Хостікоєва — тема для окремої розмови про його талант. «Дума про Ковпака», «Мільйон у шлюбному кошику», «Точка повернення», «Роксолана» — різні жанри, різні герої, різні принципи існування в кадрі і переконливість у кожній репліці...

Ще одна тема, яку особливо полюбляють обивателі, — особисте життя. Але з цим в Анато­лія Георгійовича все стабіль­но і без сенсацій. Кохана дружина Наталя Сумська, в яку він щодня закохується знову і знову. Два сини, Георгій та В’ячеслав.

«Мої сини — це особлива гордість і любов, — говорить ювіляр. — Старший, Георгій, уже відомий актор, грає в театрі, знімається в кіно... У виставі «Всі його сини» я грав батька, а Георгій — відразу трьох моїх дітей. Так після прем’єри один із критиків запитав, чому на поклон я вийшов тільки зі своїм сином, а де ще двоє? Для мене це стало найвищою похвалою професіоналізму Георгія».

Чи не єдина роль, яка так і не була реалізована ним до кінця і не принесла позитивних вражень, — це роль політика. У статусі депутата Київради він пробув недовго. Переконавшись у тому, що актор Хостікоєв — це значно органічніше, ніж політик Хостікоєв, він залишив депутатський корпус. «Якщо зміст акторської професії — у створенні красивої ілюзії, ... то в політиці брешуть по–справжньому і часто з завдаванням тяжких тілесних ушкоджень...»

ПРЯМА МОВА

Богдан Бенюк,
народний артист України:

— Той Божий дар, який є у Хостікоєва і в мене, знаходить якийсь відгук у наших душах. Ми часто працюємо в такій сфері, де звичайні артисти прості проблеми розв’язувати не можуть. Ми розуміємо з півслова... Ми розуміємо без слів... Ми розуміємо вже на такому якомусь інтуїтивному рівні один одного. І те, що ми з ним різнопланові і не претендуємо на одні й ті ж роботи, дає ще певний результат у «плюс». Тому довго в нашому тандемі існує зв’язок, який розв’язати, слава Богу, не можна. Дружба з ним — це не просто дружба. Це якісь такі речі... Я навіть не можу назвати такого слова. Ми не обціловуємось, не їздимо в гості сім’ями чи там на риболовлю... Нас єднає сцена, але вона єднає так, що дає якусь таку гаму доповнень... Я навіть не можу пояснити, що воно таке. Тому що такого іншого партнера по творчості в мене немає.