- Останніми роками українському
суспільству намагаються нав'язати
"мовне питання”. Причому питання мови
стає предметом політичної боротьби як
для, так званих, "китів української
політики", так і повних її лузерів.
-
Одні нас постійно закликають до захисту
"язика” від бандерівців (саме значення
цього слова для "язиків” - зневажливе,
а патріоти сприймають його як найвищу
похвалу своєї "боротьби за Україну”).
Інші стверджують, що "язикатий”
українець — загроза державі, очевидно
забуваючи про милозвучних українських
соловейків, які є своєрідною "прихованою
загрозою” для України.
-
Питання стосунків "мови” і "язика”
є своєрідною зброєю масового знищення
українців, яку намагаються використовувати
"не примиренні вороги” у політичній
боротьбі. Але їх можна зрозуміти: основна
мета будь якого політика — прихід до
влади за будь-якої ціни, а що ця боротьба
дає "простим українцям”.
-
Незалежно від того, у якій частині
України Ви живете українська мова є
державною. І це аксіома. На територій
сучасної України проживає понад 70
відсотків українців, цьогорічні тести
у школах писали по-українськи 75 відсотків
школярів (за власним бажанням).
-
У державних органах влади, судочинстві
і всіх сфери діяльності використовуються
українська мова, принаймні офіційно.
І це правильно. Українська мова протягом
останніх століть зазнавала утисків,
спілкуватися нею вважалося "гріхом
холопів”, що не хотіли визнавати величі
"великоросійського язика”. (Сама суть
поняття "великоросійський” свідчить
про ницість людей, які його насаджували.
Адже для того, щоб бути великими не
обов'язково себе так іменувати, а
достатньо отримати народне визнання,
коли б усі казали: дійсно це "великоросійський
язик”).
-
Отож, пройшовши горнило зневаги і
заборони, переслідувань і ганьби душа
(мова — це душа народу) і тіло (країна,
територія, яку заселяє народ) здобули
право на визнання і незалежність.
-
Звісно, мрії про те, що всі відразу
"перейдуть на мову” є ірреальним.
Бажання зміни "язика” на "мову”
повинно бути внутрішнім і самостійним
бажанням душі і розуму кожної людини.
Українець повинен зрозуміти, що крім
рідної мови він має знати і державну.
Посилаючи дитину до російської школи
ви маєте усвідомлювати як підставляєте
своє дитя, адже йому жити в Україні,
країні з державною мовою, яку ви свідомо
не даєте йому вивчити.
-
Якщо ви спілкуєтеся з дитиною рідною
(російською, угорською, румунською чи
будь-якою іншою мовою), то дитя усвідомлює,
що це мова його батьків, яку він ніколи
не забуде і не зрадить. Але дитя ходить
до україномовного садочка і школи і
розуміє, що це мова його країни, яку
завжди потрібно поважати і знати.
- В таку випадку "мовне питання”
відпаде само собою. Адже зберігається
ваша ідентичність (спілкуєтеся в родині
рідною мовою, купуєте книги на своїй
мові, читаєте Інтернет-видання своєю
мовою) і виникає поваги до мови більшості
українців, яку ви добре знаєте.
-
Але у такому випадку виникає велика
проблема у нашої "політеліти”, яка
б'ється в конвульсіях, щоб не допустити
вивчення української мови вами (хоча,
майже всі, добре володіють мовою, яку
використовують заради "політпотреби”).
Вони розколюють нас, вони намагаються
посварити нас, щоб самим жити краще.
Щоб набирати політичної ваги не на
конкретних діях, а на абстрактних
обіцянках.
-
Скажіть будь ласка, чим відрізняються
депутати чинної Верховної Ради, які
змінюють "язик” на "мову”, і навпаки,
в залежності від краю де відступають?
Замість відповіді можуть бути слова
із пісні "Мертвого півня” - суцільні
курва бандити. Так чого ми сваримося?
Ілля Абель спеціально для "Голос UA на РФ" |
