Україна поступово втрачає позиції як головний транзитер російського газу до Західної Європи. За останній рік обсяги транзиту скоротилися на 20 відсотків. Експерти пояснюють цю тенденцію як скороченням енергоспоживання в країнах ЄС, так і запуском обхідного газогону «Північний потік» дном Балтійського моря. 7 грудня поблизу російського міста Анапа, що на узбережжі Чорного моря, розпочнеться будівництво морської ділянки газопроводу «Південний потік». Цей газогін має пролягти морським дном, територією Балканських країн до Півночі Італії. Крім того, керівництво «Газпрому» оголосило про плани, починаючи від 2013 року, вкласти два мільярди доларів у модернізацію газопроводу територією Білорусі, що має збільшити його пропускну спроможність на третину.

Арифметика «Газпрому»: «нуль» для України

Вже за три-чотири роки, якщо всі плани «Газпрому» здійсняться, газовий концерн суто арифметично матиме більш ніж достатні транспортні потужності, аби відмовитись від послуг України. Тим не менше, грудою металобрухту українська газотранспортна система не стане, переконані українські аналітики енергетичного ринку. «Скорочення транзиту територією України продовжиться і наступними роками. Але я не думаю що це буде радикальне скорочення, скажімо, в кілька разів», - припустив в інтерв’ю Deutsche Welle експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Ґазізуллін.

Із таким прогнозом погоджується і аналітик Центру Разумкова Володимир Омельченко. «Ані «Північний потік», ані «Південний потік», не зможуть стати повноцінною заміною українській газотранспортній системі. Адже ГТС України має унікальну систему газосховищ потужністю у понад тридцять мільярдів кубометрів палива. Ці сховища відіграють ключову роль у стабільності забезпечення Європи газом», - наголошує експерт.

Стратегічні сховища

На стратегічному значенні українських газосховищ для енергетичної безпеки Європи у розмові з Deutsche Welle наголосив і експерт Центру досліджень питань безпеки (Center for Security Studies) Йонас Ґретц. «Ці газосховища становлять третину обсягів газових резервів Європейського Союзу. У минулому вони вже не раз використовувалися європейськими компаніями, аби взимку, коли значно зростають обсяги споживання, гарантувати стабільність постачань палива», - зауважив німецький експерт базованого у Цюріху аналітичного центру. За словами Ґретца, адекватної заміни цим сховищам «обхідні» проекти «Газпрому» не передбачають. «Будуються сховища у Сербії, але це мізерні обсяги, порівняно з тим, що є в розпорядженні України», - каже аналітик.

За словами Йонаса Ґретца, Україна недостатньою мірою використовує потенціал своїх газових сховищ. Адже досі, зауважує він, Київ одноосібно управляє цими резервними потужностями. Натомість, переконаний експерт, повна інтеграція сховищ у європейський енергоринок дозволила би гнучко і на повну потужність їх використовувати. А це, у свою чергу, гарантувало би завантаженість української ГТС. «Мешу, ніж сьогодні, але достатню для рентабельної роботи», - каже Гретц.

Допомога Європи під сумнівом

З правової точки зору ніщо не заважає Україні інтегруватися в енергоринок ЄС. Ще кілька років тому Київ приєднався до Європейського енергетичного співтовариства, до якого входять країни ЄС і та низка країн-сусідів спільноти на Західних Балканах. Метою цього утворення є  підвищення спільними зусиллями енергетичної безпеки і гарантування спільних правил гри на енергоринку. Як повідомила днями інформаційна агенція «Інтерфакс-Україна» із посиланням на свої джерела у міністерстві палива та енергетики України, Київ вже звернувся до партнерів по Енергетичному співтовариству по допомогу, вбачаючи у будівництві «Південного потоку» загрозу національним інтересам.

Володимир Омельченко зазначає, що згідно з положеннями Енергетичного співтовариства, ця спільнота має не допускати посилення монополізації на європейському ринку, яку несе із собою будівництво нових газогонів «Газпрому». Однак експерт сумнівається, що партнери по співтовариству будуть йти на конфронтацію з російським газовим монополістом у нинішній ситуації. «Україна після вступу до Енергетичного співтовариства не виконує належним чином взятих на себе зобов’язань з лібералізації свого газового ринку, створення конкурентного середовища і прозорих правил гри», - критикує Омельченко. Ільдар Ґазізуллін причиною надто повільного втілення реформ називає корупцію. «Головна передумова створення конкурентного середовища – приведення цін на газ для населення до ринкового рівня. Але є люди, які заробляють мільйони на пільгах – вони продають промисловим підприємствам газ, призначений «для населення», у кілька разів дорожче», - пояснює Ґазізуллін.

Шлях у Митний союз?

Експерти вказують на те, що зволікання з реформами лише погіршує становище країни в умовах тиску з боку «Газпрому». Зокрема, через багатомільярдний дефіцит «Нафтогазу», який тягарем лягає на державний бюджет, Україна не може отримати кредити МВФ. Годі чекати Києву і допомоги від ЄС, поки в країні є політичні в’язні і проблеми з проведенням чесних виборів, кажуть співрозмовники DW.

«Якщо продовжиться економічна деградація, згортання демократичних і правових інститутів, то шлях Україні один - у Митний союз з Росією. Це може виявитися єдиним варіантом самозбереження цієї влади», - переконаний Володимир Омельченко. За його словами, такий сценарій є для влади спокусливим - немає потреби в незручних багатьом групам впливу реформах, є шанс переглянути умови кабальних для України газових контрактів 2009 року. Ільдар Ґазізуллін припускає, що лише вступ України в Митний союз може змусити Москву відмовитися від «надто дорогого», «економічно нераціонального» і «суто політичного» проекту «Південний потік».