У Стамбулі відбулася зустріч "друзів Сирії", яких чесніше було б назвати "братами по зброї сирійської опозиції", визнають ЗМІ. Москва, яка за останні 10 років зазнала більшої кількості терактів, ніж Тель-Авів, вважає себе експертом у сфері радикального ісламізму і, дещо дистанціюючись від Асада, намагається зберегти простір для маневру.

У Стамбулі відбулася зустріч "друзів Сирії" - їх набралося небачена кількість, пише сьогоднішня Süddeutsche Zeitung. По правді сказати, представників 60 держав слід було б назвати "братами по зброї сирійської опозиції", пише автор. "Ось воно, безсилля міжнародного співтовариства перед ситуацією в імперії Асада: 60 ​​держав фактично вступають в громадянську війну на боці повстанців, нехай поки що йдеться про прилади нічного бачення, супутниковий зв'язок та гроші, на які можна придбати зброю".

Автор статті вбачає в єдності 60 аж таких різних між собою держав політичну рішучість, але також той факт, що "учасники конференції бачать лише одну можливість вирішення сирійського конфлікту - повалення диктатора Асада", хоча "дехто з них приховує свою справжню позицію за політичними застереженнями". Тим часом "валізи з грошима замість танків - не найправильніше рішення", вважає коментатор: так звані друзі Сирії підганяють військову ескалацію конфлікту в надії на його політичне рішення, але практика показує, що частіше відбувається зворотне.

Нехай глава МЗС РФ Лавров запросить Асада до Москви - заради того, щоб Асад подав у відставку, пропонує у статті, опублікованій у The Washington Post , Джейн Хармен, у минулому член Палати представників США, нині президент і головний керуючий Woodrow Wilson International Center for Scholars. На думку автора, Москва має унікальну можливість зрежисирувати відставку Асада, бо непохитно підтримувала його цілий рік.

"Запропонувати Асаду недоторканність, щоб він покинув Дамаск, - мабуть, найкращий з кількох аж ніяк не ідеальних варіантів припинення кровопролиття в Сирії", - вважає автор. В Ємені така стратегія спрацювала. Але не можна зволікати: "ООН може з дня на день висунути Асаду звинувачення в злочинах проти людяності".

Угода про відставку Асада взамін на недоторканність також сильно вдарить по Ірану і допоможе "відновити імідж Росії як відповідального і ключового учасника міжнародних відносин". Нехай Москва не втрачає шансу виправити свої помилки, підсумовує Хармен.

Жульєн Носетті в інтернет-виданні Le Huffington Post публікує велику аналітичну статтю під заголовком "Чи можна говорити про зміну позиції Москви щодо Сирії?".

Минулого тижня Москва вперше висловила відкриті закиди на адресу Дамаска, причому це відбулося після президентських виборів у Росії, що ясно вказує на зв'язок між напруженою передвиборною кампанією і непохитністю у сирійському питанні, пише автор. Раніше Москва заявляла, що баасистський режим опинився в облозі "терористів", але тепер Сергій Лавров зізнається, що Асад не дослухається до аргументів російської сторони, а у Москви немає можливості вплинути на хід подій.

По суті, в сирійському питанні російська дипломатія досі дотримується логіки "стратегічної самотності", погано зрозумілої для Заходу. Автор статті рекомендує вийти поза рамки традиційного аналізу з його посиланнями на продаж Москвою озброєнь і доступ до військово-морських баз у Тартусі і Латакії. "Для російської еліти, найбільш впливові члени якої є вихідцями зі спецслужб, тероризм ісламського походження - це даність", пише Носетті, нагадуючи про війну з афганськими моджахедами в 1980-ті, чеченські кампанії і про те, що "за останнє десятиліття Москва зазнала більшої кількості терактів, аніж Тель-Авів".

Вважаючи себе експертом у сфері радикального ісламізму, Росія переконана, що зміна режиму в Дамаску породить ісламістську і антиросійську владу. Крім того, втручання в Сирії - для неї однозначно прелюдія до збройного вторгнення в шиїтський Іран, продовжує Носетті. Не варто забувати і про міцну прихильність російських лідерів теорії змови, відповідно до якої повстання "арабської весни" - лише наслідок змови "сунітського табору", що об'єднує монархії Перської затоки. Очевидний також їхній страх перед "кольоровими революціями". Нарешті, російська дипломатія переконана в наївності західних керівників, які вважають, ніби відхід Асада необхідний задля припинення насильства, і недооцінюють опірність сирійського режиму. Росія хотіла б одночасно уникнути "дебаасифікації" режиму і домогтися "єменського" рішення, тобто перехідного періоду, узгодженого сторонами, і пропонує главі держави "гідний" варіант відходу, причому без руйнування держінститутів, зазначається в статті.

Що ж означає підвищення Москвою тону стосовно Дамаска? "Дистанціюючись - принаймні на словах - від Асада, Росія намагається зберегти простір для маневру в майбутньому. Але, якщо б Росія усвідомила, що Асад позбувся підтримки всього населення Сирії, можна ручатися, що російська дипломатія поводилася б скромніше і навіть прагматично спробувала б сторгуватися про те, щоб "кинути" баасистський режим", - вважає Жульєн Носетті.

Переклад InoPressa