Не лише Польща: Європа починає конкурувати за українських працівників

Українці активно їдуть працювати за кордон. Сьогодні це вже стало аксіомою, і проблема трудової міграції активно обговорюється не тільки в українському експертному середовищі, але й в суспільстві.

Заборонити трудову міграцію в демократичному суспільстві неможливо. Але держава повинна створювати умови для того, щоб свої громадяни в ній відчували себе спокійно, захищено та планували своє життя на багато років вперед.

Адже якщо наші громадяни зможуть на одній і тій самій спеціальності заробити в інший країні в 2-3 рази більше, вони вибиратимуть роботу за кордоном. Згідно з нещодавніми соцопитуваннями, у Німеччині бажають працювати 37% українців, у Польщі – 26%, а у РФ – лише 6%.

Чи можливо ринковими методами зберегти українських працівників вдома? Опитування показують, що у випадку, коли зарплати на батьківщині складатимуть хоча б 70% від можливих доходів за кордоном, переважна більшість робітників залишиться вдома зі своїми сім’ями. Зважаючи, що середня зарплата у Польщі вже досягла 1100 євро, рівень оплати праці в Україні має перевищувати 700 євро.

Втім, ситуацію погіршує те, що у Європі з’являється конкуренція за українського працівника.

Ще донедавна Польща була ледь не єдиною країною, де можна було працевлаштуватися без отримання спеціальних дозволів.

Польський уряд значно полегшив працевлаштування для представників декількох країн, серед яких є і Україна. Для того аби влаштуватися на роботу в Польщі, людині достатньо мати біометричний паспорт, і вона зможе на законних підставах працювати до трьох місяців, потім повернутися додому і через 90 днів знову їхати на роботу.

Але на сьогодні є цікава тенденція, коли польський напрямок втрачає популярність серед трудових мігрантів. Чому так відбувається?

Новий тренд: у цю конкурентну боротьбу намагаються втрутитися країни, які самі втратили багато робочих рук через міграцію.

Це стосується в першу чергу країн Балтії, в яких економіка динамічно розвивається, реалізується багато проектів з будівництва та розширення інфраструктури. Тому балтійці готові сплачувати представникам рекрутингових компаній в Україні, які шукають для них персонал, в 3-5 разів більше, ніж польські компанії. І крім того, в країнах Балтії є достатньо людей, які спілкуються російською мовою, тож між роботодавцем та робітниками немає цього бар’єру.

Інші європейські країни, такі як Чехія, теж полегшують працевлаштування українців. Уряд цієї країни заявляє, що готовий взяти на роботу 20 тисяч українців згідно з процедурою полегшеного працевлаштування. Минулого року ця цифра сягала тільки 10 тисяч людей.

Але в реальності наших громадян, які працюють в цій країні, набагато більше. За даними Міністерства внутрішніх справ Чехії, на 31 травня 2018 року в країні легально проживали 542,7 тисячі іноземців, українців серед них було 122 тисячі – тобто 22,5% від загальної кількості.

Однак найбільший ризик – можливе відкриття з наступного року робочого ринку Німеччини. Наразі там діє досить складна система працевлаштування для іноземців. Здобувачеві роботи в Німеччині потрібно мати конкретного роботодавця і спеціальність, за якою роботодавець не зміг нікого знайти в країні протягом двох місяців. Крім цього, для різних спеціальностей необхідно обов'язкове знання німецької мови.

Що може змінитися? Поки затвердженого документа немає, але є проект, згідно з яким громадянин країни, що не входить до ЄС, зможе отримати робочу візу на півроку, приїхати в Німеччину, вибрати собі роботодавця, піти разом з ним і зареєструватися на біржі праці і після цього ставати до роботи.

Після закінчення терміну дії робочої візи потрібно буде залишити країну. І через півроку знову можна буде заїжджати за такою ж схемою.

Якщо Німеччина спростить працевлаштування для іноземців, це значно змінить розподіл українських трудових мігрантів в Європі.

По-перше, безліч українців переїдуть на роботу до Німеччини з Польщі. По-друге, до них приєднаються ті українці, які працюють у Росії, а також ті, хто не можуть знайти гідну роботу вдома. Тобто буде відбуватися нове збільшення загального потоку трудових мігрантів.

Найгірше, що якщо з поляками в українських роботодавців ще є шанси конкурувати за рівнем оплати праці, то з німцями такої можливості немає навіть теоретично.

А це означає, що Україні треба шукати інші шляхи мотивування працівників.

Можливий шанс полягає в тому, що в основному українська міграція в ЄС має маятниковий характер. Ситуація, коли українці їздять на декілька місяців на роботу, а потім повертаються додому та шукають варіанти працевлаштування в Україні, ще деякий час буде зберігатися.

А відповідно – у держави ще є час знайти аргументи для робітників надати перевагу більш стабільній роботі вдома. Зокрема, переконувати, що отриманий за кордоном досвід може стати базою для відкриття власного бізнесу в Україні.

Разом із тим, аналізуючи нинішній шлях країн Східної Європи, доводиться визнати: рано чи пізно й нам доведеться розглядати питання запрошення чи створення можливостей для трудової міграції в Україну.

Василь Воскобойник
президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування