Правозахисники та громадські об'єднання провідних технологічних компаній вважають її суперечливою.

Спеціальний комітет ООН з кіберзлочинності 8 серпня одноголосно схвалив проєкт глобальної Конвенції проти кіберзлочинності. Під час Генеральної Асамблеї ООН восени за неї голосуватимуть представники 193 країн-членів. Якщо її підтримає більшість, розпочнеться процес ратифікації, у ході якої уряди 40 країн мають підписати її. Про це повідомили Associated Press та Euroactiv.

Текст конвенції був ініційований Росією у 2017 році, він обговорювався багато років, з перервою під час епідемії ковіду. Документ має закласти основу для співпраці країн у боротьбі зі злочинами в інтернеті, серед яких: незаконний доступ; перехоплення комп’ютерної інформації; електронне прослуховування; сексуальне насильство над дітьми в інтернеті та інші.

Адміністрація президента США Джозефа Байдена заявила, що документ відображає інтереси США та їхніх союзників. Там наголосили, що у проєкті врівноважено проблеми конфіденційності з необхідністю для кожної країни боротися з кіберзлочинністю. Конвенцію розглядають як засіб для розширення глобальної співпраці правоохоронних органів.

В обговоренні тексту конвенції окрім представників держав брали участь правозахисні організації та пул з понад ста технологічних компаній.

Заступниця директора Human Rights Watch Дебора Браун у соцмережі X написала, що конвенцію ухвалили країни-члени ООН, «незважаючи на суворі попередження» провідних експертів з прав людини, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, та понад 100 неурядових організацій та представників промисловості.

«На жаль, [договір] було прийнято сьогодні», — написав Нік Ештон-Харт на X, який очолює делегацію Cybersecurity Tech Accord, що представляє технологічних компаній, серед яких HP, Meta, Microsoft. У наступному дописів він додав, що «делегати не змогли усунути навіть один із недоліків, визначених [Управлінням Верховного комісара] з прав людини».

Неурядові організації та організації, що представляють технологічні компанії, висловлюють побоювання, що договір стане інструментом державного нагляду.

«Ця угода фактично є правовим інструментом репресій», — заявила Дебора Браун у коментарі AFP, оскільки «її можна використовувати для придушення журналістів, активістів, ЛГБТ-людей, вільнодумців та інших за кордоном».

«Я думаю, що це чистий чек на зловживання, оскільки він має дуже широкі можливості для внутрішнього та транскордонного шпигунства та стеження, а також відсутність надійних систем стримувань і противаг», — заявила директорка із глобальної політики конфіденційності Electronic Frontier Foundation Катіца Родрігес.

Текст 39-сторінкової конвенції ООН закликає до «глобальної політики кримінального правосуддя, спрямованої на захист суспільства від кіберзлочинності».

Він забороняє, серед іншого, електронне прослуховування або злом без дозволу уряду. Ця формулювання — «без права» — була одним із багатьох пунктів, які правозахисники намагалися видалити під час переговорів, стверджуючи, що вони надають урядам занадто багато повноважень визначати, які системи є закритими.

Ключем до побоювань про зловживання з боку авторитарних режимів є положення, яке дозволяє державі вимагати від іноземних органів будь-які електронні докази злочину, якщо злочин карається щонайменше чотирма роками позбавлення волі згідно з національним законодавством. Держави також можуть запитувати дані в інтернет-провайдерів.

Варто зазначити, що кілька положень, які Іран намагався викинути з проєкту Конвенції, увійшли до нього.

Один з пунктів, який Іран намагався видалити, звучав так: «Ніщо в цій Конвенції не повинно тлумачитися як таке, що дозволяє придушення прав людини чи основних свобод», таких як «свобода вираження поглядів, совісті, переконань, релігії чи переконань». Проте ці зусилля були відхилені переважною більшістю голосів.