Це не перша виборча кампанія Путіна, але він вперше змушений по-справжньому боротися, констатують західні ЗМІ, публікуючи матеріали про Михайла Прохорова, Михайла Ходорковського і "нестандартних революціонерів", серед яких Олексій Навальний. Якщо більшість громадян почне черпати новини з Мережі, відбудеться "сейсмічний зсув", вважають спостерігачі.

"Ера путінізму в Росії добігає кінця", - стверджує в заголовку оглядач Süddeutsche Zeitung Франк Нінгуйзен. "Це не перша виборча кампанія Путіна, але він вперше змушений по-справжньому боротися, - пише він. - Путін намагається помиритися з власним народом, від якого останнім часом віддалявся все більше і більше. Дванадцять років поспіль Путін як ніхто інший втілює владу в Росії. Тепер він одночасно має стати лідером опозиції".

"Прем'єр, який знову хоче стати президентом, за довгу еру свого правління створив своєрідну політичну імперію, побудовану на контролі Москви", - йдеться в статті. Важливі друзі прем'єра очолюють ключові підприємства, губернатори в регіонах досі проходили ретельний добір, головні ЗМІ перебувають під впливом держави, партії і суди постійно відчувають кайдани влади. "Так що, коли Михайло Горбачов дорікає Путіну в тому, що той не може і не хоче реформувати політичну систему, він не помиляється: Путін не зацікавлений у втраті влади".

Російське суспільство прокинулося, і Путіну потрібно на це реагувати. Фундамент, на якому збудована ця влада, піддається ерозії, Путін втратив славу національного лідера. "Опір дістався до осердя владної структури", - пише автор, наводячи за приклад колишнього міністра фінансів Олексія Кудріна. "Для Путіна ця тенденція небезпечна. Його система тримається на тому, що зобов'язання відданості діють, а його слово незаперечне як у внутрішній, так і в зовнішній політиці", - коментує він.

"Авторитарним системам в складні з економічного погляду часи доводиться важко, - визнає автор. - Репресивна Бєларусь намагається погасити невдоволення за допомогою російських грошей. У Казахстані у придушенні заворушень нафтовиків загинули люди. І в Росії дух протиріччя теж випущено з пляшки".

Французька Paris-Match публікує велике інтерв'ю з офіційним опонентом Путіна - кандидатом в президенти Михайлом Прохоровим. Невдоволення, проявом якого є мітинги протесту в Росії, свідчить про прагнення російського народу до змін, сказав він. "Є ще прихильники стабільності, але мені здається, їх стає все менше". На думку Прохорова, Путін і його команда після 12 років перебування при владі не в змозі привнести свіжі ідеї. "Тиск вулиці такий, що вони будуть змушені реагувати. Але я вважаю, що найкраща відповідь на ці маніфестації - передати кермо влади комусь іншому", - заявив Прохоров.

Всі розмови про те, що це Путін попросив Прохорова брати участь у виборах, останній називає "чутками" і "частиною гри", пише газета. Він також підкреслив, що він не олігарх, а перший великий підприємець, який пішов у політику, причому абсолютно прозоро.

Коментуючи власні заяви, зроблені в березні 2010 року на захист Путіна, Прохоров зазначив, що тоді він говорив "з погляду підприємця", а бізнесмени "рідко виступають проти уряду". "Сьогодні я політик, а Володимир Путін - мій конкурент. Росії потрібен новий політичний клас із серйозною конкуренцією в керівництві. У нас є комуністи, ліберал-демократи на кшталт Жириновського, які сидять в парламенті вже 20 років і нескінченно підживлюють суперечки своїми утопічними ідеями. Вони - інструменти Кремля", - зазначив Прохоров. У відповідь на запитання про те, чи не є він сам інструментом Кремля, він сказав люди повинні самі вирішити і проголосувати, за кого хочуть.

Він зазначив, що якщо отримає на виборах не менше як 10% голосів, то вважатиме за можливе продовжити займатися політикою і створить партію, інакше він піде. Його не цікавить перспектива стати прем'єр-міністром при Путіні, тому що "вже 26 років я сам приймаю рішення; якщо я займуся політикою, то для того, щоб реалізовувати свою власну, а не чиюсь програму".

Він розповів виданню, що обожнює Францію, "незважаючи на те, що опинився там у в'язниці".

Познайомимося ж з нестандартними російськими революціонерами, пропонує кореспондент The Sunday Times Марк Франкетті. У повітрі запахло заколотом, пише автор, згадуючи про масові мітинги в Москві. "Мабуть, вперше у важкій новітній історії країни люди, які не є ані політичними дисидентами, ані активістами-правозахисниками, піднялися в атаку на корумповану й авторитарну державу", - йдеться в статті.

Це явище "неможливо зупинити, придушити або задушити - це ж вітер змін", сказав в інтерв'ю автору 32-річний Петро Шкуматов. Цей фахівець з інтернет-маркетингу ніколи не думав, що буде займатися політикою, проте в 2010 році його збила на переході машина з мигалкою, проскочивши на червоне світло, і "все мій світогляд за 30 секунд змінився", згадує Шкуматов. Він став одним з лідерів "Товариства синіх відерець", яке вимагає відібрати мигалки у чиновників. "Я роблю внесок у спроби зробити мою країну більш цивілізованою", - пояснює він.

"Сині відерця" - типовий приклад одного з молодих російських громадських рухів, вважає газета: "їх важко задушити, бо вони аморфні і базуються майже тільки в Інтернеті, часто діють без офісу, який влада могла б закрити".

Тепер вони знайшли собі нового героя - Олексія Навального. "Шкуматов з полум’яними очима каже мені, анітрохи не сумніваючись, що через три роки президентом країни буде Навальний, а не Путін. На мій погляд, це чисті фантазії, але вони відображають глибокий вплив Навального на його співтоваришів - інтернет-користувачів", - пише Франкетті.

Автор зустрівся з Навальним в офісі сайта "РосПил". "Йому лише 35 років, і він надзвичайно впевнений у собі", - свідчить журналіст. "Я людина не надто агресивна, але цих корумпованих чиновників треба посадити у в'язницю, цю гнилу систему зруйнувати. Якщо єдиний спосіб - штурм Кремля, нехай буде так", - сказав Навальний.

Він "полум'яний націоналіст, і його жорстка антиімміграційна позиція турбує багатьох російських демократів", йдеться в статті. Так, Навальний знявся в ролику із закликами пом'якшити закони про зберігання зброї, "в якому порівняв смаглявих кавказьких терористів з тарганами". Коли Франкетті запитав його про це відео, Навальний категорично заявив, що ролик знімався як гумористичний і нітрохи не спрямований проти "небілих неросіян". У Росії багато націоналістів, не можна робити вигляд, ніби їх не існує, заявив Навальний.

"Такі суперечливі погляди можуть бути популярні в Росії, де вважатися демократом рівносильно політичному самогубству, бо у мільйонів виборців це слово асоціюється з хаосом та злиднями після розпаду СРСР", - пише автор, згадуючи слово dermokratia.

На погляд Франкетті, тепер є дві Росії - "дезінфікована", яку показують у новинах державного телебачення, і похмура - з Інтернету, де новини не цензуруються. ТБ зумовлює погляди старшого покоління, Інтернет - молоді. Якщо більшість громадян почне черпати новини з Мережі, відбудеться "сейсмічний зсув".

"Зоря громадянської самосвідомості навернула на свою віру деяких людей, від яких цього не очікували, зокрема Ксенію Собчак, найвідомішу світську левицю Росії", - пише автор, звертаючи увагу, що Ксенія - донька Анатолія Собчака, про якого Путін говорить з ніжністю.

У той же самий час автор вважає, що про "слов'янську революцію", чи то революція на вулицях, а чи в коридорах влади, говорити передчасно: "Справжні, глибокі зміни відбудуться лише після зміни одного-двох поколінь, Росія багато в чому залишається сильно змученою, похмурою і жорстокою країною".

І все ж Собчак впевнена, що прагнення до справедливого суспільства - не скороминуща мода, а "початок нової perestroika", повідомляє автор.

Михайло Ходорковський сидить у в'язниці вже 9 років. Але що коли це частина грандіозного плану, мета якого - усунення Путіна від влади? Ця думка напрошується після нового документального фільму - картини Кирила Туші "Ходорковський", стверджує на сторінках The Times Magazine Джайлз Віттелл.

Тепер "кожне його слово з-за ґрат вивчається майже так само вдумливо, як слова Солженіцина півстоліття тому", зазначає автор. Ходорковський, як і Путін, "безмежно амбітний". Як і Путін, він має свою концепцію майбутнього країни - а саме, ліберальну, прозахідну і демократичну, вважає Ііттелл.

Ходорковський все ще багатий: він оплачує послуги "невеликої армії" юристів, його син у 2009 році влаштував своє весілля у французькому замку з 365 вікнами. Чому з самого початку він не скористався своїми грошима, незважаючи на застереження про арешт, щоб пом'якшити наслідки сварки з Путіним? - запитує автор.

"Дехто вважає, що якби Ходорковського звільнили завтра, він швидко став би фактичним лідером опозиції. Найвидатніший суперник Путіна за президентський пост Михайло Прохоров взяв за звичку обіцяти свободу Ходорковському під оплески на зустрічах з виборцями, йдеться в статті. Непогано для Ходорковського, який мав славу барона-розбійника і в очах більшості покараний заслужено.

У 2003 році кілька місяців Ходорковський атакував Путіна, ніби намагаючись спровокувати розрив взаємин, розповідає автор. Коли на публічній зустрічі з олігархами Путін закликав їх допомогти відновленню країни, Ходорковський заявив, що прогрес неможливий, поки Путін не приборкає корупцію. Путін відповів погрозами. Платона Лебедєва заарештували, потім Ходорковського сповістили через посередників, що він наступний у черзі, якщо не продасть бізнесу або не покине країну.

Чому Путін напосівся на Ходорковського? Тільки через його поведінку на зустрічі в квітні 2003-го? Через незалежний план "ЮКОСу" прокласти газопровід до Китаю?

Минулого тижня я поставив те ж запитання Олександру Темерку, наступнику Ходорковського на чолі "ЮКОСу", пише автор. "Поштовхом була угода з американцями", - заявив Темерко. Якби Ходорковський продав американській компанії частку в "ЮКОСі", виручені гроші були б "чистими як сльоза дитини", за висловом Темерка, це було б визнання гіганта Уолл-стрит, що росіянин "створив велику компанію за американською моделлю" і став його партнером на рівних. "Ну, майже на рівних", - уточнив Темерко.

За 51% "ЮКОСу" було б виплачено 40 млрд "чистих" американських грошей. "І ці гроші Ходорковський збирався використовувати проти путінського режиму, не на відкати, але на свою боротьбу з корупцією, за відкрите суспільство", - сказав Темерко.

За словами Леоніда Невзліна, Ходорковському заявили: якщо він продасть свою компанію "Роснефти", то зможе зберегти "кілька мільйонів доларів" і свободу. Коли Туші запитав Ходорковського, чому він відкинув цю пропозицію, той відповів: "Я вважав, що повинен відстоювати свою правду і свої ідеї в суді, мав наївні уявлення про правосуддя".

Ходорковський - "заручник особисто Путіна", вважає Темерко. Якщо Путін буде президентом ще два терміни, Ходорковський відсидить ще 12 років. "Але, судячи з останніх місяців, фундамент влади Путіна може обвалитися задовго до 2014 року, і в такому разі людина, у якої вистачило зухвалості читати Путіну нотації про корупцію, буде в стані посісти його місце", - підсумовує Джайлз Віттелл.

"Путін готовий йти на поступки, але не відмовлятися від контролю", вважає іспанська El País. У прагненні повернути собі пост президента з переконливою перевагою він дивує співвітчизників новими ідеями та коригуванням курсу, пише Пілар Бонет. Фаворит президентських перегонів, здається, готовий на політичну лібералізацію, що припускає повернення виборів губернаторів, спрощення процедури реєстрації партій та участі у виборах, а також запровадження мішаної системи виборів до парламенту. У пориві популізму Путін висловлює також готовність переглянути два непопулярних нововведення: продовження новорічних канікул і перехід на літній час, зазначає видання.

Знову ж у пориві популізму Путін намагається злитися з "робітничим класом" і простими людьми і створює "Загальнонародний фронт". У своїй економічній програмі Путін називає підсумки приватизації та заставних аукціонів 1990-х "нечесними" і закликає бізнес-спільноту подумати про "компенсації" суспільству.

"Однак у поступок є межа. Путін заявив, що в Росії немає політв'язнів, в той момент, коли об'єднана опозиція надіслала в Кремль список з майже сорока імен, які, на думку лівих, лібералів і націоналістів, сидять у в'язниці з політичних мотивів. Один з цього списку - Михайло Ходорковський", - пише на закінчення видання.

Переклад InoPressa