Рік 2012, що минає запам’ятався модою на німе кіно, перемогою України на дитячому "Євробаченні", київським концертом Мадонни, гучними "музейними" скандалами в Києво-Печерському заповіднику і передчасною кончиною великого Богдана Ступки.

2012-й - рік як рік. Комічний і трагічний. Безнадійний і з іскрами зваб. Рік, коли урочисто оголосили про можливість звільнення "культурного продукту" від оподаткування. І рік, коли ми трагічно втрачали деяких - кращих з кращих, пише ZN.UA.

Видання представляє читачам 12 головних культурних подій року, що минає 2012 року.

1. "Арсенал" і гонка роззброєння. Можливо, головна культурна подія року, що минає, на території "Мистецького Арсеналу" - Перша Київська бієнале сучасного мистецтва Arsenale-2012. Справжній, а не позірний міжнародний проект зі справжнім, а не купецьким розмахом. 100 світочів світового арт-простору. 30 країн (навіть дуже віддалених від України). 250 дорогих творів, які відносять до "мистецтва" (хоча для декого все це й досі суперечливо).

2. Ступка і порожнеча. Найбільша втрата. Відхід Богдана Ступки в інший світ 22 липня 2012 року - теж "кінець світу". Кінець "світла" високого мистецтва, яке випромінював великий артист і дорога всім нам людина. Відхід таких людей нагадує страшну картину... Коли навальний буревій вириває з корінням - з ґрунту - могутнє, сильне дерево, а згодом на цьому місці утвориться яма. Провалля. Те, яке неможливо нічим (і ніким) заповнити. Бо залишається - порожнеча. З відходом цієї людини від нас повільно віддаляються також... планка високого смаку, незаперечність його художнього авторитету, золоте начало цієї виняткової творчої особистості.

3. Ахметов і чистота. З багатьох "сильних світу цього" у 2012-му він виділяється помітною любов’ю до прекрасного, до чистого (мистецтва). Кілька справді достойних культурних ініціатив у нашій країні реалізовано завдяки структурам пана Ахметова. Зокрема найдорожча українська театральна постановка 2012-го - "Летючий голландець" Вагнера на сцені Донецької опери (бюджет 3,5 млн. грн. Що характерно: великі гроші не зіпсували творчого потенціалу проекту (посилаюся на думку довірених колег-агентів-критиків).

Цього ж року, завдяки підтримці "найбагатшої людини в Україні" (як пишуть ЗМІ), і вітчизняна книжка отримала "запрошення" на великий європейський ринок. Зокрема у Францію, у містечко Коньяк. Цю шляхетну місію чергового "прорубування вікон" у Європу успішно здійснював у 2012-му письменник Андрій Курков.

4. Пінзель у Луврі. Предмет особливої гордості працівників нашого Міністерства культури - "еміграція" 27-ми безцінних творів Іоганна Георга Пінзеля в Париж. Власне кажучи, це перша ексклюзивна виставка"великого" українського мистецтва - у самісінькому серці "великого мистецтва", тобто в Луврі. Причому підготовка експозиції відбувалася в майже бойових умовах. Не всі шедеври скульптора покірно віддавали власники "на місцях". Зате саме "на місцях" наші майстри й провели дивовижну операцію "відновлення", тобто реставрації, шедеврів. Триватиме ця експозиція в Парижі до кінця лютого 2013-го. Але вже сьогодні можна констатувати успіх і важливість проекту. Понад 200 публікацій у європейських ЗМІ, присвячених виставці. Невичерпний потік охочих побачити в Парижі "українського Мікеланджело", як назвав одного разу скульптора Борис Возницький.

5. "Леопард" на зоні. Черговий успіх у кіносвіті нашого українського "короткого метра". 23-хвилинний фільм 37-річного режисера Мирослава Слабошпицького "Ядерні відходи" був удостоєний "Срібного леопарда" у Локарно (Швейцарія) у конкурсі "Леопард майбутнього". Цей фільм - про Чорнобиль. Про зону відчуження між людьми. Сама назва сприймається як натяк на метафору... На ядерні відходи подеколи перетворюються і самі люди, які опинилися в зоні відчуження, у зоні нелюбові... У планах перспективного режисера - фільм "Плем’я" про глухонімих. Є ще задум, пов’язаний із чорнобильською тематикою.

6. Музеї "бойової" слави. 2012-й для матері-історії особливо цінний вервечкою резонансних музейних сюжетів. Оскільки "музейна модернізація", задекларована Мінкультом, застопорилася на одному - на жіночому каблучку. Вікторія Ліснича, Влада Прокаєва, Тетяна Миронова, Юлія Литвинець, Марія Задорожна стали фігурантами неабияких медійних скандалів. Поки Києво-Печерська Лавра зализувала дамські рани, Національний художній музей все ще розшукував вкрадене - безцінні полотна художника Миколи Глущенка. І шукав нового керівника для свого художнього царства. До кінця року (напередодні виборів) музейні пристрасті, на щастя, вляглися. В той же час не закрилася ще одна больова рана - на музейному тілі - втрата Бориса Возницького. Великого місіонера, великого хоронителя. І такого ж великого культурного альтруїста.

7. Довгі проводи і короткі зустрічі. Їй - 78. Але вона має гарний вигляд. І знімає хороше кіно. Кіра Муратова, наближаючись до 80-річного рубежу, створює черговий авторський шедевр, який одразу виривають з її рук гінці із провідних міжнародних кінофестивалів. Свіжа прем’єра від Муратової - "Вічне повернення. Кастинг" - відбулася на Римському міжнародному кінофестивалі. Трофеїв не було. Але була захоплена міжнародна преса. І буде подальша фестивальна хода цієї картини про випадкову зустріч двох самотностей (з участю Демидової, Литвинової, Маковецького, Лінецького) престижними екранами планети. Київську прем’єру намічено на березень-квітень наступного року.

8. Кіно і гроші. У році, що минає, українському "несеріальному" кіно пощастило несказанно. На його потреби уряд виділив 163 млн. грн. І в маємо, як кажуть, майже шість десятків прем’єрних стрічок - різних жанрів, форматів і художніх напрямів. Тільки хто їх бачив? І де все це найближчим часом покажуть (крім вузькоспеціалізованих клубних заходів)? Як виявилося, у нового українського кіно (активно представленого "коротким метром" і великими амбіціями творців) є значно більша проблема, ніж вічне недофінансування. Широкому глядачеві нове кіно не доступне. Бо 20 провідних телеканалів, які невдовзі остаточно оцифрують і безнадійно вульгаризують, не ставлять цю продукцію у свої сітки - навіть глибоко опівночі, навіть над ранок.

9. Діти і бізнес. Помітний тренд телевізійного 2012-го - успішні ставки продюсерів "на дітей". Хто поставив, той не програв. На "1+1" великий громадський успіх має талант-шоу "Голос. Діти". Діти, звісно, співають краще, ніж дорослі. І діти, звичайно, набагато щиріші і талановитіші, ніж окремі зірки в складі журі.

У той час, коли багато хто навіть на допиті не згадає яскравої української пісні останніх років у телеефірах (Білик, Лорак etc. упевнено перепрофільовані на російський ринок), несподівано потішили... знову ж таки діти. 10-річна дівчинка з Одеської області Настя Петрик вдало виступила в Амстердамі на дитячому "Євробаченні-2012", виконавши свою ж композицію "Небо" (у летких білих шатах і хмарах піротехнічного диму). І принесла Україні перемогу.

10. Поет і трошки більше. Два лірики залишили помітний слід на поетичних скрижалях 2012-го. Один рече гучно, екстатично, навіть нецензурно. З громадянським поривом і мужнім надривом. Це Юрій Винничукзі Львова. Його "сакральний" текст про "вбивство" однієї нехорошої людини масово постив-перепостив увесь демократичний Інтернет, починаючи з кінця 2011-го по 2012-й (включно). Щоправда, до кінця року, що минає, поета нагородили "за прозу".

А ось інший лірик - тиха божа людина. Не лається матом, бо служить дияконом у церкві, а також викладає школярам українську мову та літературу. Петро Мідянка живе в гірському закарпатському селі Широкий Луг. І зводить свої ж Карпати (у своїх же віршах) - до масштабів Всесвіту. Якимось дивом цей учитель-священнослужитель отримав у 2012-му чимало грошей на своє скромне сільське життя, ставши лауреатом Національної Шевченківської премії. І дуже приємно, що в списку таких ось лауреатів є й гідні - божі - люди.

11. Дорогі Гості. У 1,2 млн. доларів оцінили засоби масової інформації гонорар артистки Мадонни за один київський концерт на стадіоні "Олімпійський". Це було дуже важливе шоу 2012-го на підтримку платівки MDNA. Всесвітній тур Мадонни супроводжували скандали й пересуди. У Києві вона вирізнилася також, показавши все найкраще, що має у своєму поважному віці, - тіло. Шоу співачки для України - історичне. Як уже доводилося казати, Мадонна позбавила український народ "печії" від переїдання російського поп-продукту, звільнила також від комплексу "меншовартості" на предмет того, нібито головні зірки планети в "нашу тьмутаракань" ніколи не доїдуть. Ще й як доїдуть. Якщо заплатять. Свідчення цього - суцільний світовий хіт-парад на київських майданчиках у 2012-му. Брітні Спірс, Дженніфер Лопес, нескінченні прощальні гастролі Scorpions, багато чого іншого.

12. Німий, іще німіший. У 2012-му спалахнула масова епідемія навколо "німого кіно". Успіх фільму "Артист", що здобув "Оскар", став успіхом цілої дреньої кіногалузі ... Мистецтво кіно, немов би втомилося від примх комп'ютера і необхідності ще більших касових зборів, скривило продюсерам і глядачам німу чорно-білу гримасу. І довело (в черговий раз): справа не в технології, а в таланті.

І в Україні німий кінобум виявився помітним трендом 2012-го. У Києві центр імені Довженка успішно "реанімував" німе і найважливіше (з мистецтв). В Одесі на місцевому кінофестивалі з трепетом слухали безмовну величну "Землю" Олександра Довженка. А на кінофестивалі "Молодість" головним сюрпризом програми виявився німий "Шкурник" від вітчизняного виробника 20-х років ХХ століття.