Британія готова відібрати у Євросоюзу роль найближчого союзника України — ЗМІ

Питання про те, якою буде зовнішня політика Великої Британії після Brexit, грає ключову роль в порядку денному уряду Бориса Джонсона. Зокрема, рішення об’єднати Департамент міжнародного розвитку з Міністерством з закордонних справ і питань Співдружності дещо про це говорить. Воно вказує на бажання використати бюджет іноземної британської допомоги в зовнішньополітичній роботі Лондона загалом.

Про це на сторінках EUObserver пише експерт школи славістики і східноєвропейських досліджень в Університетському коледжі Лондона Хуго Бівітт-Манді. Він зауважує, що останнім проявом бажання Даунінг-стріт консолідувати цей підхід до закордонних справ стало підписання Угоди про стратегічне партнерство з Україною. 8 жовтня на цих домовленостях свої підписи поставили прем’єр-міністр Борис Джонсон і президент Володимир Зеленський. Вони вступлять в дію 31 грудня, коли перехідний період Brexit закінчиться. Угода має важливий політичний і економічний виміри.

Лондон хоче зберегти ті спрощені торговельні відносини з Києвом, які існують завдяки Угоді про асоціацію між Україною і ЄС. Але він робить крок далі, визначаючи межі більш широкої співпраці в таких сферах як вирішення конфліктів, оборона й безпека, а також права людини. Ці політичні аспекти британсько-української угоди відображають бажання збудувати тісніші відносини між країнами на тлі бажання Британії стати новою зовнішньополітичною силою за межами ЄС.

Джонсон сподівається, що нове партнерство покаже іншим лідерам в Європі, що попри вихід з союзу, Британія залишиться ключовим гравцем у питанні захисту безпеки на континенті. Зокрема, вона візьме на себе зобов’язання у збереженні суверенітету й територіальної цілісності України. Ознакою того, що уряд Британії готовий зайти далеко у своїх прагненнях, стало укладання масштабного контракту про продаж Україні летальної зброї. Крім того, Лондон готовий надати більше мільярда євро позики для розвитку українського військово-морського флоту в рамках підписаної угоди про стратегічне партнерство.

Відносна легкість, з якою Велика Британія змогла укласти угоду, що включає політичні й економічні зобов’язання, сильно контрастує з тими труднощами, з якими Брюссель має справу, коли координує політику Євросоюзу в сфері безпеки на континенті. Високий представник ЄС з закордонних справ Жозеп Боррель закликав країни-учасниці спільно відреагувати на кризи в східному Середземномор’ї й Білорусі. Хоча перед тим 27 країн-учасниць провалили спробу запровадити санкції проти Мінська після фальсифікації білоруських виборів у серпні.

Глухий кут, в який міністри закордонних справ ЄС зайшли у спробах збудувати узгодженість у спільній зовнішній політиці, повторює певний шаблон. Такі ж труднощі спіткали Брюссель, коли він намагався розробити стратегію щодо відносин з ключовими партнерами у сфері безпеки. В ЄС зберігаються глибокі розбіжності щодо того, як йому розібратися з проблемою Росії, яка після анексії Криму в 2014 році ставала все більш ворожою до європейських інтересів.

У своїй першій промові про стан союзу президент Єврокомісії Урсула Фон Дер Ляєн непрямо дорікнула президенту Франції Еммануелю Макрону, який намагається зблизитися з Москвою, ігноруючи інтереси Німеччини. Остання ж якраз збиралася запровадити санкції проти Росії після отруєння Олексія Навального.

Проблема відсутності консенсусу щодо зовнішньої політики ЄС змішується з тим фактом, що положення Угоди про асоціацію з Україною не виходять за межі суто економічної співпраці. Вона не дає жодних гарантій щодо побудови тісних політичних відносин між Києвом і Брюсселем. Більше 40% зовнішньої торгівлі України тепер припадає на Євросоюз. Але Брюссель не подав жодних натяків на те, що готовий запропонувати план для глибшої української інтеграції в ЄС.

Натомість ЄС дав чітко зрозуміти, що його підтримка України обумовлена прогресом в сфері внутрішніх реформ. Наприклад, реакцією Єврокомісії на скасування ключових частин українського антикорупційного законодавства, ухваленого після 2014 року, стали погрози зупинити програму макрофінансової допомоги.

Британсько-українська угода про стратегічне партнерство формалізувала давню й послідовну британську підтримку України, а також засудження російської анексії Криму. В цей час відносини Брюсселя з Києвом зіштовхнулися з невизначеністю. Тому що ЄС досі не дав жодних обіцянок, які б стосувалися українських інтересів пов’язати себе з Європою. І це чітко демонструє вимога Зеленського надати його країні чіткий план до членства в Євросоюзі, яку він озвучив на саміті Україна-ЄС в жовтні.

Статус ЄС як найближчого союзника України ризикує зникнути, якщо союз не захоче розвинути далі свої відносини з Києвом на основі нинішньої Угоди про асоціацію. Комплексний характер угоди між Британією і Україною свідчить, що Лондон отримує вигоду від труднощів, які переживає Брюссель у сфері захисту ключових українських інтересів.