- Це війна, що поробиш. Атмосфера на війні військова. Тут є що робити кожному, аби бажання. - Опівночі 20 лютого кореспондент Gazeta.ua зустрів на Майдані письменників та видавців Віталія та Дмитра Капранових.

19 лютого на своїй сторінці у Facebook брати сформулювали 3 варіанти розвитку подій: "1. Армія збереже нейтралітет. Тоді прогноз життя режиму 2-3 дні. 2. Армія візьме сторону народу. Прогноз - 1-2 дні. 3. Армія піде проти народу. Тоді Київ окупують і зачистять за 1-2 дні. Але потім доведеться окупувати Львівську, Франківську, Чернівецьку, Тернопільську, Волинську та Рівенську області. І одночасно тримати окупаційний контингент у Києві. Сил на це не вистачить навіть при тотальній мобілізації. Прогноз життя режиму 2-3 тижні. Це не буде просто, але буде так."

- Страшно вдома біля комп'ютера, а не тут. Вчора всю ніч простояли, не було такого, щоб боялися, хоча це все не по-дитячому. Робимо все, що треба, бруківку передавали, дрова носили, ноші носили, навіть на барикаді чергували — все що скажуть, робимо, - розповідає Віталій.

Кілька місяців тому могли уявити, що в Україні може трапитися силове протистояння?

- Якби влітку написали твір про те, що буде горіти Київ, спалять профспілки, будуть барикади, то всі подумали б, що ми не сповна розуму. У нашому романі "Щоденник моєї секретарки" про революцію 2004-го все закінчується на Майдані. Вже рік читачі запитують, коли буде продовження. От вам і продовження. Не може тиск збільшуватися безкінечно, десь рвоне. Але ніхто не думав, що це станеться 30 листопада, як побили студентів. Коли посадили Юлю, за яку голосувало 48% людей, Майдан не зібрався. Коли побили нікому невідомих студентів, у яких рейтинг був нуль, то за них піднялися сотні тисяч. Намагання все поміряти рейтингом не працює.

Що може бути далі?

- Влада намагається триматись до останнього, хоче залучити військо. Але це не дуже виходить, якщо Янукович звільнив начальника генштабу. Якщо військо будуть долучати до того, щоби задавити Майдан, йому потрібно для цього окупувати Київ, а потім половину України від Сум до Одеси. Нема такої армії, яка могла би окупувати таку територію і утримувати там владу. Якщо влада залучить до цього армію, то все закінчиться безперспективно для них. Армія не навчена бити мирних громадян.

Звідки у вас такі точні прогнози, скільки часу залишилося режиму?

- Ну, скільки часу може стояти солдат на вулиці? Рівень турботи наших керівників про армію не дуже. Вивести солдат на вулиці можуть, а далі? Вони не навчені бити мирних людей і відповідно не мотивовані, їм за це не платять. Крім того, потрапляють в наші ніжні руки. Скільки Вам треба, щоб загітувать одного солдата? За півгодини впораєтесь.

Але "Беркут" ні чаєм, ні посмішками не загітували.

- Беркутівці спеціально навчені, щоб кидатись на людей. Людина — це не просто істота, яка ходить на двох ногах, а істота соціальна. Той, хто не виконує своїх соціальних функцій, повністю людиною вважатися не може. Це ті, хто в 1990-ті з паяльниками ганялися. Тепер таких самих патологічних відбирають у "Беркут". Один знайомий міліціонер розповів, що побув "беркутом" кілька місяців, більше не зміг. Це як порівняти сенбернара і пітбультер'єра, наче б собака і той, і той. Але пітбультер'єр — штучно виведена бійцівська порода. Так само і "беркут" - спеціальні істоти для вбивства людей, окрема каста опричників і вбивць. А солдат — захисник, у нього є мама, дружина.

Водночас поки тривають бойові дії, за кілька вулиць від Майдану кияни вигулюють собак, п'ють каву в кафе.

- Про Майдан думають усі так чи інакше. Він повністю превалює в інформаційному просторі. Інше питання, що є люди, які вважають, що тут все за них зроблять. Сидять вдома і бурчать, що на Майдані все не правильно, а треба отак. Тих, хто був би зовсім байдужим до ситуації, я не зустрічав. Є симпатики і антипатики. Геніальна сьогодні картинка була у Facebook, стоять німці і дивляться на Будинок профспілок, поряд барикада. Це ж 1941 рік. Все те саме повторюється.

Що може примусити більше киян приєднатись до Майдану?

- Коли побили студентів, людей прийшло більше, ніж на останнє віче. Від Майдану відганяють занудними, одноманітними і неконкретними промовами зі сцени. У 2004-ому кожен день виходила на сцену Юля Володимирівна і заявляла, що є конкретний план і з завтрашнього дня будемо його втілювати. Це тривало 2 тижні. Сьогодні це відбувається 3 місяці. Коли розуміють, що треба захистити побитих, ображених — кияни всі приходять. А коли треба підтримувати когось, хто стоїть на сцені — зовсім інше питання. Є українське правило: зібрати Майдан може тільки влада, а розігнати - лише опозиція. Це підтверджується нашим нинішнім життям. Влада нас збирає регулярно, наче змовившись, 30 листопада, 11 грудня, потім 19 січня. І знов вчора. А опозиція нас розганяє своїм занудством і неконкретикою. Послухаєш ці промови і думаєш, чого я сюди ходжу. А випустять Беркут і хопа - всі знову на Майдані. Чим більше промов зі сцени, тим менше людей в залі.

У всіх трьох варіантах розвитку подій режим впаде. Звідки така впевненість?

- У нас виходу іншого нема. Не будемо жити в країні, де треба боятися власних слів.
- Українці — це таки птахи, які в неволі не розмножуються, бо не співають, - приєднується до розмови Дмитро Капранов.
- Не розжене нас армія, бо для цього їм доведеться окупувати більшу половину України. Навіть НАТО цього зробити не зможе, - продовжує Віталій.

Але жертв уже багато.

- Це війна. Ми всі під Богом ходимо. От вчора знайомого підстрелили, який працює на телебаченні, він зовсім не при ділах, просто вийшов на лінію вогню. На його місці міг бути я. Це війна, тут нема гарантій ні для кого. Ти сюди прийшов — значить ти на війні, не плач. Або не приходь, сиди вдома. Прийшов — не ображайся. А дівчинка, якій гранатою у спину влучили. Вона при ділах?

- Тут нема ніякої справедливості. Вона у перемозі. А перемога буде наша. А от що далі з нею робить — це проблема. Тітушок така кількість. Сиділи весь рік і думали, чи є в Україні критична маса бидла і рабів для того, щоб сформувати армію, як у Росії та Білорусі. Зараз із задоволенням бачимо, що нема. Вони не змогли сформувати критичну кількість і якість, бо ті раби, яких пускають першими лавами, — це не бійці, вони йдуть і втікають від каміння. А за ними — маніяки, які б'ють лежачих. Попереду поставили рабів, а ззаду — кати. Просто їх не така кількість і ми не такої якості, проти кого вони воюють. І нас не така кількість, яку можна подавити. Вчорашній план влади: з боку Інститутської заїжджають бронетранспортери, заходить беркут і тіснить людей. А з Володимирської підходять тітушки і б'ють тих, хто тікає. Дуже просто. Чому план не спрацював? Тому що ніхто не тікав, - додає Дмитро Капранов.

Що нового за ці 3 місяці відкрили в українців?

- По-перше, відкрили шикарних нових поетів. Такий вибух творчості зараз на Майдані. І пишуть геніальні вірші. Почитайте Тетяну Власову: "Я в такому, бачиш, відрядженні, Звідки люди приходять незрячими." Ірванець пісню написав: "Скажений беркут зачищав, зачищав, зачищав Майдан. Кийки свистіли, впивались в тіло і з нас робили громадян". Не скажеш краще. Ми раптом згадали, що в Україні є таке правило: на чиєму боці пісня, на тому й правда. Згадайте хоч одну українську народну пісню про радянську армію, про Великую Отечиственную Войну. А в УПА, стрілецьких — цілий пласт. Пісні народжуються тут, а не там, - Дмитро вказує у напрямку "беркуту".

Їм на Грушевського Таїсію Повалій включали.

- То найняте мистецтво, а тут народне. Ми відкрили для себе цей принцип. Коли робиш такі культурологічні та історичні висновки з подій, то вже не дарма переночував на Майдані.
- Є прекрасна фраза Ліни Костенко: "Український чоловік хапається за серце, за голову і матню, але ніколи за зброю". Але чоловік така істота, коли йому говорити, що він герой, то намагатиметься ним бути. Якщо говорити, що він чмо, то таким і буде. Порада українським жінкам: чмирити чоловіків — справа невдячна. Якщо свого чоловіка почитаєте як героя, то він для вас намагатиметься ним бути. Українська жінка надто сильна для того, щоби пускать це діло на самотьок. Потім воно накопичується-накопичується, а потім бабах. Сама українська жінка не потребує додаткових рекомендацій. Якби жінки не вийшли на Майдан, то і чоловіки б не вийшли. І в 2004-ому так само було. Україна — жіноча країна. Жінка є лідером у кожній родині. Це не погано, це факт, у нас же іншого нема, - сміється Віталій Капранов.
- Ще відкрили для себе старе прислів'я: де два хохли, там три гетьмана. Це основа нашої державотворчості, бо кожен є гетьманом у своїй Україні. Ніхто не давав команду робити революцію. Тому ми й вижили. Насправді це позитивне прислів'я. Українська демократія сильних людей, де кожен несе відповідальність за свою родину і країну. Це козацька рада, не куди звезені трирубльові бабушки, а козаки солідні, які відчувають себе гетьманом на своїй вулиці, у своїй слободі. І вони відповідальні, - пояснює Дмитро.

Але гетьмани між собою часом б'ються.

- Тільки коли претендують на центральну посаду, як ці троє. Ви чули, щоб начальник 14-ої сотні бився з керівником 1-ої. Ми гетьмани у книговиданні, Ольга Богомолець — у медицині. Ми з нею запросто домовимось, бо ж не претендуємо на її посаду. Кожен професіонал у своїй справі. Тому українська демократія — це домовленість кваліфікованих еліт.