Австрія чи Казахстан: Чи вдасться "слугам" змінити місце роботи мінської ТКГ

У понеділок на засіданні фракції "Слуги народу" розглянуть питання перенесення майданчика для роботи Тристоронньої контактної групи з Мінська. Але куди можна переміститися, і чи погодиться Росія на такі зміни?

Білорусь, яка від початку конфлікту розглядалася як в Києві, так і в Москві як відносно стабільна й відносно нейтральна держава, вже більше ніж місяць не є ані стабільною, ані нейтральною.

Позавчора очільник МЗС Дмитро Кулеба заявив про невизнання інавгурації Лукашенка. Вчора білоруське МЗС констатувало, що Україна "навіть не намагається закамуфлювати несамостійність в ухваленні своїх зовнішньополітичних рішень" - себто натякнуло на "зовнішнє управління" Україною з боку колективного Заходу.

І от після всіх цих милих епізодів українці гіпотетично повинні їхати до Мінська, вітатися з Лукашенком, і сідати за його столи, легітимізуючи в подібний спосіб владу, попередньо визнану нелегітимною. Тому бажання "слуг" змінити місце переговорів зрозуміле.

Але тут виникає резонне питання, хто захотів би приймати у себе такі переговори, і на які варіанти може погодитися Росія. Із цим також особливих проблем, насправді, немає. Із тих, хто пропонував свою країну в якості нового майданчика, є два більш-менш загальноприйнятних варіанти. Це Казахстан, колишній президент, але незмінний лідер якого Нурсултан Назарбаєв пропонував свою гостинність, та Австрія, канцлер якої Себастьян Курц не далі як десять днів тому заявив, що його країна готова надати віденський майданчик для переговорів. Звичайно, при тому можуть виникнути проблеми з доступом до місця переговорів "представників Л-ДНР", для більшості яких в'їзд на територію ЄС заборонений через санкції, а ті, які під них не потрапили, мали б користуватися для цього українськими закордонними паспортами. Втім, їм можуть видати російські закордонні паспорти, чи навіть якусь подобу дипломатичного статусу (теж в якості представників РФ).

Звичайно, Відень, попри всю специфіку російсько-австрійських зв'язків, був би для України привабливішим варіантом. Хоча й Казахстан, якщо на те пішло, є зараз далеко вільнішим від політичних зв'язків та зобов'язань перед Москвою, ніж лукашенківський режим.

Але всьому цьому може стати на заваді один момент. Який полягає в тому, що наразі невідомо, яку саме дипломатичну лінію стосовно Лукашенка в найближчому майбутньому планує обрати Кремль. Якщо там готові максимально жорстко підтримувати "легітимність" білоруського виконувача обов'язків президента, і ставитися до нього, як до корисного союзника, то Україна не отримає згоди на перенесення переговорів взагалі куди завгодно, навіть до Ростова.

Якщо ж Кремль прийме рішення сприяти згоратанню самостійної дипломатичної діяльності Лукашенка, яка й так мінімальна через масове невизнання його легітимності більшістю європейських країн, то проблем з перенесенням місця переговорів не виникне. Зважаючи на вірогідність існування у Москви планів форсованої реалізації проекту Союзної держави, другий варіант видається як мінімум не менш вірогідним за перший.

При тому у сторін є цілком достатньо часу щоб обговорити можливі зміни – особливо якщо зважити на той факт, що і в Україні, і в Росії захворюваність на коронавірус зростає, і до моменту переходу з відеоформату до реальних зустрічей, здається, пройде іще не один місяць.

Але чим би не обернулася вся ця історія, не слід забувати, що ні заміна столів та стільців, ані навіть інший пейзаж за вікнами конференц-залів не вплинуть на хід і суть переговорів. Єдиним практичним результатом може бути чергова "технічна" затримка в переговорному процесі, який і без того давним-давно зайшов у тупик.