Тридцять днів, саме стільки тривала російська окупація Тростянця - невеличкого містечка на Сумщині. За ці дні його мешканці пережили біль, страх та страждання, але - не зламалися.

Як жило місто під окупацією та як виглядав Тростянець після звільнення - у фоторепортажі ЗМІ.

Місто змінилося. Це вже не той Тростянець, яким він був до вторгнення росії. Сповнене життям містечко, славетне своїми фестивалями, тепер зустрічає зруйнованими та згорілими будинками. Замість ароматного запаху бісквіту від фабрики шоколаду, тепер у повітрі відчувається той біль та ті страждання, які пережило місто за місяць окупації.

На вулицях дуже рідко зустрічаються люди, особливо у вечірній час. Там, де до війни гралися діти, - нікого. В основному люди збираються біля точок видачі гуманітарної допомоги, аптек та працюючих магазинів.

Вчиняти злочини проти мирного населення Тростянця окупанти почали з перших днів. Зокрема, російські снайпери розстріляли автомобіль в районі залізничного вокзалу. Тоді щонайменше одна людина загинула та були поранені.

Протягом місяця окупанти викрадали людей, катували, виселяли з помешкань. Одному чоловікові російські солдати спалили будинок та гараж, разом з новим, нещодавно придбаним автомобілем. "Став не лише біженцем, але й безпритульним", - розповідав він.

Тростянець щодня потрапляв під обстріли. На деяких вулицях майже не лишилося вцілілих будинків, а багатоповерхівку поблизу залізничного вокзалу окупанти прицільно розстрілювали, поки вона не вигоріла вщент. Тростянчани говорять, що росіяни застосовували різні запальні набої та снаряди. А лікарню розстріляли з танків.

З міста окупанти почали втікати в ніч на 25 квітня, коли до околиць міста підійшли українські військові. Як розповідають місцеві, росіяни повантажилися у вантажівки та поспіхом виїхали у бік кордону. Кажуть, що не доїхали. По собі лишили не лише запаси боєприпасів, але й гори сміття.

"Коли я вперше спустився туди, де були росіяни, я не просто був шокований, я хотів блювати. Там, де ходили в туалет, там і їли, і спали", - розповів військовий, який чергував на території вокзалу. Він у Тростянці був вперше, хоч сам родом з сусідньої Харківщини.

Через місяць після звільнення Тростянець поступово оживає. Силами енергетиків відновлена електрифікація, з'явився мобільний зв'язок, почали відновлювати Інтернет-мережу. У місто постійно прибуває допомога, від їжі - до "швидких". Та "шрами" від окупації, такі ж глибокі, як рови на площі перед вокзалом, напевно, залишаться назавжди.