Європа стрімко переглядає свою роль у війні росії проти України — від обережного спостерігача до ключового учасника формування нової архітектури безпеки.

Київ посилює дипломатичний тиск, наполягаючи на юридично закріплених гарантіях і повноцінній участі ЄС у мирному процесі.

На тлі скепсису щодо намірів кремля та розширення оборонного співробітництва з європейськими країнами Україна дедалі чіткіше перетворюється з “буферної зони” на структурний елемент системи безпеки континенту.

Україна посилює дипломатичний фронт: партнерство з Норвегією та оборонні угоди з ЄС

Заступник керівника Офісу президента України Сергій Кислиця в інтерв’ю BBC звернув увагу на трансформацію переговорного процесу за останній рік. За його словами, змінився склад російської делегації: замість політиків і дипломатів до неї увійшли військові та представники спецслужб.

    “Військові краще розуміють, що відбувається на полі бою. Інша річ, чи здатні [росіяни] передавати інформацію безпосередньо без викривлень або підтасовування даних. Необхідно мати чіткий перелік правил і протоколів, а також спосіб перевірки й моніторингу. Ми повинні віддати належне американцям за їхню відданість справі й терпіння, тому що вони постійно присутні на нарадах. Вони не просто спостерігають, вони ставлять запитання й уважно слухають наші відповіді”, — сказав Кислиця.

Президент також закликав Сполучені Штати не піддаватися на переговорні ігри диктатора путіна. Він наголосив, що без чітких і гарантій безпеки будь-яке припинення вогню може дозволити росії перегрупуватися й відновити наступ.

    “росіяни лише грають в ігри й не мають серйозних намірів припинити війну. Я це бачу, тому що вони дуже погані актори. Вони грають із президентом Трампом і грають з усім світом. Так воно і є. путін думає, що виглядає переконливо, і йому можна довіряти. Ні, він поганий актор. Сполучені Штати переконані, що путін закінчить війну, якщо Україна віддасть росії Донбас. Але це недалекоглядна ідея. Чесно кажучи, я не вірю, що це все, чого вимагає росія. Наш вихід із Донбасу — і тоді війна закінчиться? росія є росія, і ви знаєте, що їй не можна довіряти”, — акцентував Зеленський в інтерв’ю Financial Times.

Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що розв’язана путіним війна стала для росії військовим, економічним і стратегічним провалом. Він нагадав про грубе порушення міжнародного права внаслідок вторгнення в суверенну державу й наголосив, що Україна продовжує спротив за підтримки Європи.

    “Я відносно скептично ставлюся до того, що мир можливий у короткостроковій перспективі. Але розуміймо, що немає бачення миру з боку російської сторони такого чіткого, як із нашого. Тому ми маємо продовжувати рухатися”, — прокоментував він.

У спільній заяві президента Європейської Ради Антоніу Кошти, глави Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн і президентки Європарламенту Роберти Мецоли зазначається, що повномасштабна агресія проти України послаблює саму росію. Лідери ЄС закликали посилювати тиск на москву, зокрема в енергетичному та фінансовому секторах.

    “Війна путіна поступово послаблює росію. І ми рішуче налаштовані чинити подальший тиск на рф, зокрема на енергетичний і фінансовий сектори, щоб вона припинила свою агресію й узяла участь у конструктивних переговорах про мир. Європейський Союз і його держави-члени, відповідно до своїх повноважень, готові сприяти надійним і правдивим гарантіям безпеки, щоб росія ніколи більше не могла напасти на Україну”, — йдеться в заяві.

У Міністерстві закордонних справ України наголосили, що стійкий мир у Європі та Північній Америці неможливий без повної інтеграції України в євроатлантичні військово-політичні структури. У відомстві зазначили, що країна вже стала одним із ключових центрів сили об’єднаної Європи.

Прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере відвідав Київ для переговорів про стратегічне партнерство, зокрема у сфері енергетики. 25 листопада він зустрівся з президентом України.

Україна та Норвегія домовилися про створення стратегічного партнерства. Норвезький прем’єр запевнив, що всі парламентські партії країни підтримують Київ у протистоянні російській агресії. У 2025 році Осло вже погодило виділення понад 8 млрд доларів допомоги.

    “Зараз ми бачимо, що розвиток власної промисловості України, заснований на вашому досвіді в [військовій галузі], є дуже важливим для ваших партнерів. Тому сьогодні ми з президентом домовилися встановити те, що ми називаємо стратегічним партнерством між Норвегією та Україною, яке ми будемо розвивати разом у різних сферах”, — заявив прем’єр Норвегії.

Зеленський наголосив, що співпраця розширюватиметься в усіх взаємовигідних напрямах, включно з енергетикою. За його словами, міністри енергетики двох країн підготують відповідну угоду.

Норвегія залишається одним із найбільших інвесторів програми PURL, що забезпечує постачання американського озброєння, оплаченого європейськими членами НАТО та Канадою. Осло вже спрямувало близько 970 млн доларів у межах ініціативи.

У Великій Британії розпочав роботу перший український оборонний завод компанії Ukrspecsystems, що виробляє безпілотники. Інженерний центр залишається в Україні, а виробничі потужності інтегруються в британський оборонний простір.

Крім того, Україна підписала чотири рамкові оборонні угоди — дві з Фінляндією та по одній із Данією і Латвією — для розширення спільного виробництва дронів у межах програми Build with Ukraine.

Від касок до ракет: як змінилася позиція Європи щодо війни рф проти України

Чи справді Україна перестала бути “буферною зоною” і стала структурним елементом європейської системи безпеки? Чи готова Європа остаточно відмовитися від ілюзій швидкого миру та перейти до довгострокового військового й економічного планування? На ці запитання в ефірі телеканалу шукали відповіді:

    Людмила Покровщук, докторка філософії, експертка із зовнішньої та внутрішньої політики;
    Віра Константинова, політологиня-міжнародниця, радниця голови ВРУ (2019-2021 рр.);
    Віктор Ягун, директор Агентства реформування сектору безпеки, експерт із національної безпеки.

ЛЮДМИЛА ПОКРОВЩУК: Європа зробила ривок, якого сама від себе не очікувала

— Якщо переглянути всі чотири роки з моменту, коли розпочалася повномасштабна війна, видно, наскільки Європа змінила свою думку і наскільки краще стала розуміти питання безпеки. Європа вже безпосередньо зіткнулася з цією реальністю, і тому з’явилося зовсім інше розуміння війни рф проти України.

Ми ж пам’ятаємо, з чого починали. Якщо взяти, наприклад, Німеччину: колись ми просили хоча б каски, а сьогодні Німеччина — один із основних донорів безпеки України. Тому кожна європейська країна переоцінила своє розуміння того, що у XXI столітті можлива війна, і що на Європейському континенті може тривати війна.

Після Другої світової війни, особливо після завершення холодної війни, настав період, коли багато аналітиків і світових лідерів говорили: “Все, воєн більше не буде, настав мир у всьому світі, ми розвиваємося економічно”. Особливо це стосувалося Європи: вона була зосереджена на економічних питаннях, на розвитку своїх внутрішніх блоків. А тут несподівано сталося те, чого багато хто не очікував, хоча сигнали були.

Усі ці меседжі від рросії, особливо після 2007 року, після Мюнхенської конференції з безпеки і промови путіна, показували, що з росією потрібно бути дуже обережними і вести зовсім іншу політику. Але, як завжди, багато хто думав: “Ні, цього не станеться, не може бути”. Здавалося, що після Другої світової війни, такої складної і кривавої, це не повториться на Європейському континенті. Але, на жаль, повторилося.

    За ці чотири роки нарешті відбулася трансформація усвідомлення в Європі: зараз ми перебуваємо на піку загроз безпеці, і потрібно максимально посилювати безпеку. І, звісно, ключовий елемент цього — підтримка України.

Безумовно, нам би хотілося більшого. У деяких аспектах хочеться не лише декларацій, а й рішень. Але ми можемо сказати, що за цей час з’явилася “коаліція рішучих” — альянс держав, які допомагають Україні. Ми знаємо формат “Рамштайн”, який працює за різними напрямами. За цей час було зроблено дуже багато платформ, спрямованих на допомогу Україні. І це важливо, тому що це велика робота, яку довелося виконати і нашим дипломатам, і керівництву країни, і всім нам.

Я пригадую, як ми проводили великі акції на підтримку України, як українці за кордоном постійно заявляли про себе. У результаті світ дізнався про Україну, дізнався про цю війну, про те, що відбувається. Але, на жаль, є й інший бік: чотири роки війни, і зараз, у день річниці, у нас немає впевненості й розуміння, коли вона завершиться.

    За чотири роки Європа здійснила великий стрибок і, думаю, вона сама від себе цього не очікувала. Якщо брати Європейський континент загалом — це понад 27 країн. А якщо говорити про Європейський Союз, там рішення ухвалюються консенсусом, і наскільки складно було трансформуватися, знаходити компроміси щодо пакетів допомоги Україні й щодо фінансування, зважаючи на те, що війна — це дуже витратно.

Плюс Україна живе в умовах війни, і економічний складник зовсім інший: це не мирний час, коли можна спокійно розвивати економіку і соціальні програми. Під час війни це дуже складно. Іноді ми робимо речі, які здаються нереалістичними. Ви бачите, який ривок Україна зробила у сфері ВПК.

Попереду ще велика робота — завершення війни. Ми повинні вже зараз розмовляти з партнерами, особливо з європейцями. Спільна робота з ними допомагає “перевернути рамку” кремля, який нав’язує свої умови. І дуже важливо, щоб Європа повноцінно брала участь у переговорному процесі.

    Ми працюємо над тим, щоб Європа повноцінно включалася в переговорний процес. росія цього не хоче, як заявляє пєсков: “А навіщо європейці потрібні, чим вони можуть допомогти?”. Зрозуміло, агресору Європа допомагати не повинна. Сьогодні питання в допомозі країні, яка постраждала, країні, на яку напали, і це Україна.

ВІРА КОНСТАНТИНОВА: Європі потрібно раз і назавжди забути концепцію України як буферної зони

— Зараз до потенційної російської агресії проти європейських членів НАТО та Європейського Союзу ставляться набагато серйозніше, ніж, наприклад, шість-сім років тому. Об’єктивно ситуація змінилася кардинально. І ми бачимо, не без допомоги наших американських партнерів, більш серйозне ставлення до того, що називається довгостроковим плануванням у секторі безпеки й оборони, а також в оборонній промисловості.

    Так чи інакше Україна вже частина оборонного планування Європейського Союзу і НАТО, Україна вже частина певних контрактних зобов’язань. І навіть ініціатива, яка допомагає нам, і озброєння, яке постачається завдяки європейським коштам, — це той компонент інтеграції, про який ще десять років тому ми б із вами навіть не мріяли.

Немає ні ознак, ні навіть пів кроків, які б свідчили французьким і британським колегам про готовність росії до стабілізації ситуації. Я вже не кажу про припинення вогню чи підписання якоїсь угоди. Це означає, що європейські колеги, і конкретно наші французькі й британські партнери, розуміють необхідність планувати, виходячи з довгостроковості загрози.

Якщо подивитися на публічно доступні доповіді, там один і той самий меседж: росія не збирається припиняти війну не тому, що вона має колосальні втрати. Ми розуміємо, що цифри втрат, які є зараз, можуть бути не остаточними — вони постійно оновлюватимуться. Але для мене очевидне інше: у контексті довгострокового планування багато партнерів розуміють, що цілі рф щодо України та Європи не змінилися. І, на жаль, я дуже сумніваюся, що вони зміняться. Багато аналітиків кажуть, що війна з Європою — “раціональне продовження” того, що відбувається зараз, як вони це називають, у “російсько-українському конфлікті”.

Тому заяви президента Макрона, а також заяви наших американських і британських колег, представників Єврокомісії та Європарламенту маркують одне: росія не налаштована зараз на бодай якісь позитивні кроки в контексті наближення миру.

    Нашим європейським партнерам потрібно раз і назавжди забути концепцію буферної зони, яку я продовжую чути вже понад чотири роки повномасштабного вторгнення. У ЄС прекрасно розуміють: Україна зараз — це не просто країна, яка бореться за власне виживання, це країна, яка захищає їхній спосіб життя.

А країнам, які далі від потенційної лінії фронту, потрібно пояснювати, чому 5% ВВП на оборону — це не історія десятиліть, це історія найближчих років, які ми зараз спостерігаємо. Плани рф відомі. І далеко ходити не треба: вже були прецеденти, коли російські літальні апарати вторгалися в повітряний простір європейських країн. Це шматочки пазла, які говорять про ризики на перспективу.

Якщо говорити про “ядерну парасольку”, так, Франція і Велика Британія — дві ядерні країни, які можуть доповнювати американські можливості. Але з погляду планування в американської сторони раціональний підхід: європейці повинні бути максимально готовими вистояти певний період, поки у Вашингтоні ухвалять необхідні рішення.

Наші балтійські колеги ще з 2007 року, з відомої Мюнхенської промови путіна, говорили про загрози, але багато хто в Європі ставився до цього скептично. Зараз скептицизм щодо російських заяв також високий, тому що існують військові плани й розуміння реальності. Ми розуміємо, що Калінінград — окремий фактор, і не виключено, що там уже є ядерні боєголовки.

Але стратегічно важливо інше: присутність ядерних боєголовок на території неядерної білорусі — це показник того, що правила, які діяли до 2022 року, більше не діють.

ВІКТОР ЯГУН: Україна стала структурним елементом європейської системи безпеки

— Україна перестала бути буфером і стала фактично структурним елементом європейської системи безпеки. Не політичним символом свободи й незалежності, а реальним фактором стратегічного балансу на континенті.

Коли президент ЄС Кошта прямо заявляє, що росія не отримає за столом переговорів того, чого не змогла досягти на полі бою, — це вже не дипломатична риторика, а констатація нової реальності, в якій ми живемо. Європа справді починає мислити категоріями силового балансу, а не ілюзіями перезавантажень, як це було раніше.

У цьому контексті можна подивитися на всі останні новини: рішення Литви про передачу ракет для посилення ППО України, пакет Естонії на закупівлю американського озброєння, чеські поставки понад 2 млн артилерійських боєприпасів за минулий рік. Це не жести солідарності, а елементи колективної оборони. Країни Балтії та Центральної Європи найкраще розуміють ціну стратегічної помилки. Вони розуміють, що якщо Україна не утримає фронт, наступний фронт може з’явитися у них. Тому їхня допомога — це інвестиція у власну безпеку, а не благодійність.

І, враховуючи всі ці моменти, потрібно дивитися й на інший фронт — не бойовий, а економічний. Паралельно Єврокомісія виділяє кошти на енергетику України та обговорює масштабні кредитні механізми. Це також елемент безпеки. кремль системно б’є по нашій енергетиці не заради руйнувань як таких, а заради дестабілізації економіки й політичного тиску як на ЄС, так і через можливі міграційні та соціальні кризи. Підтримка енергетичної інфраструктури України — це захист європейських ринків, логістики й політичної стійкості.

    Європа формує принцип: мир можливий лише за збереження міжнародного права й відповідальності агресора. Інакше система безпеки Європи буде зруйнована зсередини. Питання України — це не локальний конфлікт, як його намагаються представити деякі політики, а тест на здатність ЄС і НАТО діяти як геополітичні суб’єкти.

Для кремля ставка на терор в українському тилу — це дешевий фронт диверсій і спроба змінити політичну динаміку, зокрема тиском на Європу. Коли не вдається досягти результату на полі бою, намагаються створити хаос у тилу. Але кожне нове рішення європейських країн показує: стратегія залякування не працює. Україна активно інтегрується у європейську систему безпеки швидше, ніж росія розраховувала.

Тому Україна сьогодні — це не лише фронт, де вирішується доля нашої держави, це лінія оборони всієї Європи. І чим швидше європейські еліти приймуть це як аксіому, тим коротшою буде війна і тим стійкішим стане повоєнний порядок на континенті. Амбіції кремля виходять далеко за межі України.

Що стосується ядерних загроз рф і розмов про “брудну бомбу”, аварії на Запорізькій АЕС, передачу ядерного озброєння Британією Україні — це спроба тиснути на психіку європейців. Це нісенітниця, розрахована на страх. Європі потрібно просто ігнорувати подібні заяви й продовжувати діяти в тому напрямку, в якому вона вже почала діяти: коли Франція дає технології, Німеччина дає гроші, інші країни — озброєння. Спільно вони вибудовують “ядерну парасольку” з можливим розміщенням озброєння на території країн-учасниць.

Європі варто брати приклад із Фінляндії, яка ухвалює рішення про конфіскацію майна, придбаного російськими громадянами, без компенсації, якщо є підстави. Це серйозний сигнал. Можна запровадити правило: у радіусі 10 км від стратегічних об’єктів громадяни не з ЄС не мають права володіти нерухомістю. І питання розв’язується швидко: або продаєш, або майно конфіскується. Це був би сильний сигнал тим росіянам, які вважають, що війна їх не торкнеться.

Що стосується відкриття у Великій Британії першого українського оборонного заводу компанії “Укрспецсистемс”, про що повідомив посол України Валерій Залужний, — це дуже позитивний приклад. Безпілотники вже довели свою ефективність в умовах високотехнологічної війни. Центр інженерної експертизи залишається в Україні, а виробництво інтегрується в британський оборонний простір. Подібні проєкти вже реалізуються в Польщі, Чехії, частково в Румунії.

Європейські країни активно працюють з українськими конструкторськими бюро та виробниками, використовуючи досвід реальних бойових умов для виходу на передові технології. Це нагадує історію Ізраїлю, який опинився на передовій технічних рішень.

    Ми не просто розвиваємо власне виробництво, ми інтегруємося в систему безпеки партнерів. Уже є рішення НАТО про можливість закупівлі українського озброєння. Це означає, що країни Альянсу зможуть придбавати цю продукцію, а кошти спрямовуватимуться в Україну — зокрема на армію, модернізацію підприємств і масштабування виробництва.

Усе, що робиться в цьому напрямку, — на краще. І я сподіваюся, що в майбутньому будуть союзи, де не Україна проситиметься, а Україна вирішуватиме, з ким вона хоче домовлятися, об’єднуватися й спільно оборонятися