Після зміни уряду в Україні відсутня будь-яка динаміка зростання проявів на ґрунті антисемітизму. Про це на прес-конференції, що відбулася 20 травня в Українському кризовому медіа-центрі (Київ), заявив голова Асоціації єврейських організацій і громад України Йосип Зісельс.

«Ми вже неодноразово заявляли від імені єврейської громади в Україні, – підкреслив Зісельс, – про те, що ніякого зростання антисемітизму в Україні немає». «Більше того, – продовжував правозахисник, – від 2007 року послідовно спостерігаємо зменшення кількості антисемітських інцидентів у країні».

За словами Зісельса, кажучи про зростання антисемітських настроїв в Україні, російська пропаганда навмисно спотворює факти – ймовірно, з метою вплинути на хід президентських виборів. Зісельс повідомив, що в 2013 році було зафіксовано тринадцять антисемітських інцидентів по всій Україні; з них – чотири неважкі напади і дев’ять випадків вандалізму. Йосип Зісельс навів і статистичні дані про те, що, наприклад, в 2012 році в Німеччині було зафіксовано 1300 антисемітських інцидентів, у Франції – близько 600, в Англії – також близько 600, в Україні – всього 27. «Тобто в Україні – дуже низький рівень кількості антисемітських інцидентів порівняно з країнами Західної Європи», – підкреслив експерт.

–  Що, на ваш погляд, рухає російською аудиторією, владою, політиками, які, як це випливає з останніх опитувань, підтримують анексію Криму і висловлюються на підтримку сепаратистів в східних регіонах України?

–  Будь-яка спроба України стати європейською країною зустрічає з боку Росії опір. Росія бачить Україну в зоні своїх геополітичних інтересів. Кремль не може відпустити не тільки Україну, а й Молдову, і Грузію.

Будь-який позитивний вплив України на Росію приведе до того, що Майдан перейде на Красну площу. Це припущення межує з найстрашнішим кремлівським сном – розвалом Росії. Цього там допустити ніяк не можуть. Тому з’являються різні ідеологічні моделі впливу – потрібно звинуватити Україну в якомусь страшному європейському гріху – фашизмі, неонацизмі, антисемітизмі – у тому, що є ознакою поганого тону в Європі, серед європейського істеблішменту, європейських обивателів.

Бачення «демократичних цінностей» в Росії таке – потрібно встати з колін, треба знайти свою минулу велич, її навіть можна розширити. Нас повинні боятися, і це дуже важливо. У Росії повага і страх – це одне і те ж.

–  А як реально йде справа з проявами антисемітизму в Україні?

–  Ми бачимо, що вплив праворадикальних партій в Україні – природних, а не підкуплених або проплачених Росією – дуже незначний. Сучасна Україна не має великого праворадикального потенціалу та антисемітизму. Це показали вибори 2010 року, коли пан Ратушняк – єдиний кандидат у президенти, який вів затяту антисемітську пропаганду, в 45-мільйонній країні отримав 0.02 відсотка підтримки. Ось це – справжній рівень прояву антисемітських настроїв в Україні!

Але у випадку з конфліктом між Росією і Україною, якщо антисемітизм не підтверджується на ділі, його варто придумати. Тому ми зіткнулися не тільки з величезною хвилею пропаганди, але ми зіткнулися і з величезною хвилею провокацій на цьому ґрунті.

–  Чи є якісь відмінності у поглядах євреїв з Росії та України на прояви антисемітизму?

–  23 роки ми живемо в різних державах, різних моделях існування і моделях майбутнього. З кожним роком ми перетворюємося з радянських євреїв в українських євреїв, а росіяни з радянських – стають російськими євреями. В умовах різного розвитку двох країн ці дві ідентичності не можуть мати спільної точки зору на одну і ту подію з якогось питання. Щодо іншого питання – ми можемо виробити спільну точку зору. З питання конфліктів – торкаючись російсько-української війни, можна так сказати – ми не можемо мати однієї точки зору. Це не трагедія, це навіть не драма. Це природно.

–  Виходить, що Росія не зацікавлена в проєвропейській Україні?

–  Почнімо з 1991 року. Розвалився СРСР. Євреї України і більшість в Україні, як і в Молдові – цей факт сприйняли як щастя. Більшою чи меншою мірою так було і в Білорусі чи на Кавказі. Нові країни прагнули побачити своє майбутнє, наприклад, в Узбекистані почали будувати кланове суспільство, а Україна пішла європейським, демократичним шляхом, хоча більше декларативно, ніж реально.

Російська ментальність побудована інакше. Вона побудована як євразійська, але не як європейська ідентичність. Для них ті ж самі терміни, ті ж самі «грані» наріжних каменів цивілізації виглядають інакше. Я не кажу – гірше, я говорю саме – інакше. Це специфіка рельєфного, ментального, географічного формування Росії. Багато чого з цивілізаційних цінностей у Росії беруть по-іншому. Не як у Європі.

До подій 1991 року Росія поставилася, і Володимир Путін це сформулював на саміті в Бухаресті, по-іншому: як до найбільшої геополітичної трагедії 20 століття. Сьогодні 53 відсотки опитаних українців бачать свою батьківщину європейською країною, тільки 25 відсотків хотіли б її приєднання до Митного союзу. Така пасіонарність, як Майдан, двічі відвідала Україну за останні десять років. Майдан як подія все сильніше і сильніше розділяє Україну і Росію. 23 роки в Росії культивується реванш – у розвалі Союзу росіяни бачать трагедію.

–  Чи можна вірити спостереженнями експертів, які іноді уловлюють в українському націоналізмі паростки антисемітизму?

–  Ми категорично проти антисемітських звинувачень на адресу України. Ми не бачимо, не відчуваємо їх. Те, що є, – ми фіксуємо. Можу сказати, що наші звіти надходять до Держдепартаменту США та ОБСЄ, і вони отримують належну експертну оцінку.