Перший в Північній Америці потяг на водневих двигунах почав подорожувати канадською сільською місцевістю. Про це повідомляє CBC News.

Французький пасажирський потяг – це короткострокова демонстрація, яка триватиме до кінця вересня і має на меті стимулювати впровадження технології в Канаді та США.  Канадський потяг курсує від водоспаду Монморансі у Квебеку до міста Бе-Сен-Поль, що триває дві з половиною години. Потяг розвиває максимальну швидкість 140 км/год і може перевозити до 120 осіб у двох пасажирських вагонах. Французька компанія Alstom, яка виробляє потяг, заявляє, що його характеристики прискорення і гальмування можна порівняти зі стандартними дизельними потягами, за винятком викидів.

У той час як більша частина Європи використовує поїзди з електричними рейками або контактною мережею, водневі поїзди ідеально підходять для таких місць, як канадська сільська місцевість, з її великими відстанями та відносно низькою щільністю пасажирського транспорту (більша частина США також підходить під цю характеристику).

Така сама модель поїзда, Coradia iLint, вже курсує вісьмома європейськими країнами. Торік 14 поїздів тієї ж моделі почали курсувати за маршрутом в Нижній Саксонії. Alstom розпочала тестування поїздів у 2018 році та має додаткові контракти в Німеччині, Італії та Франції. Компанія повідомляє, що європейські клієнти замовили 41 поїзд.

За словами Сержа Харнуа, генерального директора Hanois Énergies, постачальника водневого палива для поїзда, Coradia iLint використовує приблизно «близько 50 кг водню на день». Та сама поїздка з використанням стандартного двигуна спалила б близько 500 літрів дизельного пального. Потяг викидає лише водяну пару під час своєї подорожі як побічний продукт поєднання водню з киснем у паливному елементі для отримання енергії.

Однак для транспортування водню до потяга щоразу, коли він заправляється, потрібна вантажівка з дизельним двигуном. Після літньої демонстрації поїзд вирушить до інших північноамериканських міст. Довгострокова мета туру полягає в тому, щоб сприяти широкому впровадженню водневих поїздів у різних регіонах Північної Америки, що – в разі успіху – могло б більш ніж компенсувати вуглецевий слід від заправлення дизельних вантажівок і подорожі через Атлантику.