Шерсть котів, тобто її сенсорне ДНК, може тривалий час зберігати генетичний матеріал людей, що знаходилися поруч з твариною навіть короткий час. Це може допомогти криміналістам шукати злочинців, суттєво звужувати списки підозрюваних та розшукувати зниклих.

Навіть короткий контакт з предметом може передати сліди генетичного матеріалу людини — її сенсорну ДНК. Сучасні технології дозволяють використовувати такі сліди біоматеріалу, навіть найдрібніші, для хоча б часткової ідентифікації людини. Австралійські вчені провели перше в історії дослідження щодо того, чи можуть домашні тварини зберігати сенсорну ДНК людини, пише Sciencealert.

Експеримент проводили на 20 котах із 15 домогосподарств. У тварин двічі  взяли мазок з шерсті, а також зібрали генетичні зразки у людей, що жили з цими тваринами. Власники котів також заповнювали спеціальні анкети, у яких вказували щоденні звички своїх улюбленців та з ким з членів родини вони найчастіше контактують.

У підсумку науковці виявили у 80% відсотках котячих зразків сліди ДНК всіх людей, з якими жила тварина. А у 70% вдалося зіставити біоматеріал з конкретним власником, якій він належить. При цьому час контакту з твариною та довжина її шерсті жодним чином не вплинули на кількість біоматеріалу.

У шести котів, окрім ДНК власників, виявили ще й зразки невідомих людей. Це свідчить про те, що тварини під час експерименту контактували ще з кимось.

Також вчені виявили, що напряму торкатися до кішки, щоб передати їй часточки генетичного матеріалу, необов’язково. Його можна транспортувати кількома способами:

1. на тварину можуть потрапити зразки, коли людина проходить повз;
2. вони можуть закріпитися на шерсті, коли кіт лежить чи ходить по місцю, де була людина.

Фактично це свідчить про те, що сенсорне ДНК котів: шерсть та вуса, можуть затримувати зразки такого ж типу, взяті з людей. Завдяки таким властивостям тварин, їх можна використовувати у якості доказів вчинення злочинів та для пошуку зниклих людей, відслідковуючи чи була вона у конкретному і місці.

"Збір ДНК людини має стати дуже важливим у розслідуванні місця злочину, але бракує даних про тварин-компаньйонів, таких як коти та собаки. Ці тварини можуть бути дуже важливими, щоб довести присутність будь-яких нещодавніх відвідувачів на конкретному місці події", — каже експерт-криміналіст з університету Фліндерса Хайді Монкман.

Сенсорної ДНК, за словами експертів, недостатньо для точної ідентифікації злочинця, але її можна використати, щоб довести, що він був на місці злочину або навпаки, щоб виключити невинних зі списку підозрюваних.

"Спосіб передачі цієї ДНК кішці та її стійкість на ній невідомі. Потрібні подальші дослідження щодо передачі людської ДНК котам і від них, а також стійкості людської ДНК у котів і того, що може вплинути на різні її рівні, такі як поведінкові звички та, наприклад, частота линьки тощо", — кажуть дослідники.