Святий Престол та США колись дуже тісно співпрацювали: наприклад, за часів президентства Рональда Рейгана, ЦРУ проводило регулярні інструктажі з папою Іваном Павлом II, коли Ватикан координував з Вашингтоном підтримку демократичних змін у Польщі. Ці часи у далекому минулому і про занепад таких особливих відносин яскраво свідчить "священна" дипломатія Папи Франциска в Україні.

Про це йдеться в аналітичній публікації американського видання Foreign Affairs.

Нещодавно, Українська Православна Церква рішуче відірвалася від Московського патріархату, отримавши схвалення США але Папа Франциск не успадкував таку лінію поведінки, а натомість закликав  українських католиків не втручатися у конфлікт між православними конфесіями. Папа використовував свій авторитет для налагодження стосунків з усіма сторонами цього конфлікту, зокрема і з Москвою.

Лінія поведінки Папи Франциска побудована на чотирьох принципах:

1.     Ціле більше ніж частина.
2.     Єдність переважає над конфліктом.
3.     Реалії важливіші за ідеї.
4.     Час більший за простір.

На перший погляд, ці принципи можуть видатись абстрактними, але вони, насправді, окреслюють його стратегію і відображають прагнення зберігати нейтралітет серед конкуруючих геополітичних гравців, який допомогає повернути Святому Престолу статус головного дипломатичного гравця.

Перший принцип Франциска – ціле більше ніж частина – можна побачити в його небажанні ставати на чиюсь сторону в рамках релігійного конфлікту в Україні. Католики становлять не більше 10% населення України, але вони вже давно відіграють неабияку роль у формуванні національної ідентичності країни. Найбільша католицька громада – Українська греко-католицька церква (УГКЦ), створена в 1596 році, коли група православних єпископів погодилася визнати Рим, зберігаючи візантійську обрядову літургію. УГКЦ непохитно дотримується прозахідної сторони внутрішнього конфлікту в Україні. Можна було б очікувати, що це зробить і Папа Франциск. У Буенос-Айресі він дружив з архієпископом УГКЦ Святославом Шевчуком, який на той час служив великій аргентинській діаспорі.

Зараз Шевчук очолює УГКЦ і був палким прихильником протестів на Майдані у 2014 році. Шевчук закликав християн протистояти «терористичному насильству та відвертій військовій агресії з-за кордону», чітко вказуючи на військове втручання Росії в Україну. Папа Франциск відкинув конфронтаційний підхід Шевчука. Коли архієпископ УГКЦ описав конфлікт як російське «вторгнення», Папа Франциск засудив його як «братовбивчу війну». У лютому 2015 року Папа ввічливо натякнув своїм українським єпископам триматися поза політикою, пояснивши, що «почуття справедливості та правда, насамперед є моральною категорією, а не політичною». Для Папи Франциска весь конфлікт в Україні можна простежити за інтересами, і на його думку, і Москва, і Вашингтон, однаково зацікавлені у його розпалюванні. Тому він відмовляється віддавати перевагу одній групі християн над іншою. Все християнство є священним, тому серед його воюючих частин, варто, на думку Папи шукати примирення.

Другий принцип Франциска підкреслює пріоритет єдності над конфліктом. Єдність, яку він має намір зберегти, є не лише серед однодумців-католиків, а й між католиками та їхніми православними братами. Східне православ’я – це сім’я з 14 автономних помісних церков. Найбільша з них – Російська православна церква, яка має понад 100 мільйонів віруючих. У 1960-х роках Рим прагнув подолати розкол зі східним православ’ям, але російська церква була зачинена за залізною завісою. Папа Павло VI уклав мир з Афінагором, константинопольським патріархом. Уряд США, який не довіряв комуністичним керівникам російської церкви, просував Афінагора, громадянина США, як центральну постать глобального православ’я. Коли Афінагор був обраний патріархом у 1949 році, він прибув до Стамбула на президентському літаку президента США Гаррі Трумена.

Папа Франциск особливо зблизився з нинішнім константинопольським патріархом Варфоломієм. Вони разом подорожували Святими землями та грецькими островами, відвідували один одного вдома, а у червні 2019 року Франциск подарував мощі святого Петра – Константинополю. Водночас, Франциск та його дипломати також близькі до Патріарха Кирила та РПЦ. Тут він чимось нагадує двох своїх попередників: у 1989 році Папа Іван Павло II погодився відновити деякі дипломатичні зв’язки з Радянським Союзом, а в 2010 році Бенедикт XVI бачив глибоко християнську Росію союзником проти світського релятивізму Західної Європи і тому повністю нормалізував відносини між Москвою і Святим Престолом.

Частково внаслідок пастирської розсудливості Папи щодо України, у 2016 році Путін санкціонував першу особисту зустріч між Франциском та патріархом РПЦ Кирилом. У міжнародному аеропорту Гавани два лідери підписали декларацію, в якій висловили спільні релігійні, соціальні та політичні погляди. Три з 30 пунктів декларації стосувались українського конфлікту, і лідери зобов’язалися вести лінію проти того, щоб «церква» брала участь у цьому протистоянні. Москва і Константинополь зараз дуелюють над статусом нової Української Православної Церкви, автокефалію якої проголосив Варфоломій у 2018 році. Російська церква стверджує, що Варфоломій був під потужним пресингом колишнього президента України Петра Порошенка та уряду США. А Папа Франциск просто закликав українських католиків не втручатись.

Третій принцип Франциска – реальність важливіша за ідеї. Він реалізовує його на прикладі конфлікту в Україні, де протягом 2016-2018 років, зібрав 18 мільйонів доларів для близько 900 тисяч українців, більшість з яких є православними, що проживали в зоні конфлікту, або були переселені зі своїх домівок. Продовольство, ліки, соціальні послуги для лікування, реконструкція будинків та встановлення котлів були основними витратами. Щодо церковного конфлікту навколо автокефалії Української Православної Церкви, то ватиканські дипломати не вважають, що вірними легко маніпулювати. Після поразки Порошенка на президентських виборах у квітні цього року, український уряд відмовився від силових спроб приєднання парафій до автокефальної української церкви. У липні новий президент України Володимир Зеленський заявив наступне: «Я закликаю лідерів церков до діалогу, щоб об’єднати віру, а не розділити українців. В єдності – наша сила і майбутнє».

Четвертий принцип Папи Франциска – час більший за простір формує дипломатію Святого Престолу. На думку Папи, краще просуватися повільно, шляхом особистих зустрічей, які поступово вибудовують любов і взаємоповагу. Підсумки останніх соцопитувань свідчать про інтуїцію Франциска. З плином часу, звичайні українці стають менш поляризованими та готовими до примирення: на початку цього року, опитування громадської думки встановило, що серед українців сприятливі почуття до Росії зросли з 30% у 2015 році до 57% на даний час. Нейтральна лінія поведінки Папи щодо України – це останній приклад того, як католицька церква та ватиканська дипломатія відходили від зовнішньополітичних уподобань США після закінчення холодної війни.

Наприклад, Папа Іван Павло ІІ посилав своїх дипломатів, щоб відмовити президента США Джорджа Буша від вторгнення в Ірак, пророче попередивши, що війна призведе до незліченних жертв і тривалих регіональних заворушень, включаючи репресії проти християнських громад. На думку Ватикану, зовнішня політика Сполучених Штатів після холодної війни була надмірно мілітаристською і знехтувала вигодами мирної дипломатії. Були і помітні винятки, коли Рим рішуче підтримав ядерну угоду адміністрації Обами з Іраном та зближення з Кубою. В цілому, Святий Престол занепокоєний тим, що Сполучені Штати перестали здійснювати свій значний моральний вплив як країни, яка прагне зменшити напругу, заохочувати ліберальний порядок і сприяти миру, а не сіяти контрпродуктивну ворожнечу.

Джерело: Foreign Ukraine