Здавалося, вони починають з чистого аркуша: німецька канцлерка та французький президент поклали на шальки терезів увесь свій політичний вплив, щоб повернути в Україну мир. Те, що лідери Німеччини та Франції на початку лютого провели переговори з українським президентом Петром Порошенком, а потім - з главою російської держави Володимиром Путіним, стало несподіванкою. Хоча ймовірність того, що їм вдасться досягнути успіху у ролі посередників, від самого початку була невисокою. Зрештою, песимістичні очікування багатьох аналітиків зараз підтвердилися. І тому тим більше французько-німецьку ініціативу хвалили. Зокрема, як прояв відповідальності та відсутність страху наважитися на політичний ризик. Крім того, вона показала, що Берлін та Париж після великої кількості непорозумінь нарешті зблизилися.

Підтримка одне одного після нападу ісламістів на французький сатиричний журнал Charlie Hebdo у січні також стала підтвердженням цієї єдності. Такими французько-німецькі відносини були не завжди. Ще донедавна німецькі та французькі політики другого ешелону лаялися один з одним, а зустрічі Меркель з Олландом проходили цілком рутинно. Розбіжності у поглядах щодо економічної та фінансової політики щоразу ставали причиною суперечок. Мовляв, німці надто багато повчають, а французи - бояться змін.

Старі ролі - у минулому

Отже, потрібні великі конфлікти для того, щоб обоє політиків знайшли спільну мову? Француженка Клер Деменсмай з Німецького товариства з зовнішньої політики вважає, що так. "Через ці кризи німецько-французькі відносини за Меркель і Олланда набули нової якості - як на робочому, так і на людському рівні. У контексті конфлікту в Україні та терактів у Парижі йдеться про безпеку та мир, тобто про цінності, які нас об’єднують".

Меркель вже давно взяла на себе обов’язки головного посередника в українській кризі. Те, що вона поділила свою роль з Олландом, Франк Бааснер, керівник Німецько-французького інституту у місті Людвіґсбурґ називає вдалим маневром. Політики хотіли показати: "Ми діємо не поодинці, ми відстоюємо не лише німецькі інтереси, нам важливі європейські інтереси". Якби Меркель не залучила Олланда, то, на думку Бааснера, ситуація виглядала б так, "наче Німеччина повністю домінує в європейській політиці, а це ніколи не призводить до добра". Клер Деменсмай наголошує, що спільної дипломатичної лінії вони дотримуються не лише в українському питанні. Міністрів закордонних справ Франції Лорана Фабіуса та главу зовнішньополітичного відомства Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра можна було разом побачити не лише у Києві, але й, приміром, у Північній Африці. "У такий спосіб вони хочуть показати, що старий розподіл ролей - Німеччина відповідає за схід, а Франція - за південь, вже неактуальний".

Жодного розколу через Грецію

Але й такі акції не можуть приховати відмінностей у поглядах щодо економічної політики. Французька влада довгий час робила ставку на державні програми стимулювання кон'юктури та у такий спосіб боролася з, так би мовити, нав’язаною з боку Німеччини європейською політикою економії. Французькому уряду дуже складно просувати реформи в країні. Це, зокрема, пов’язано з тим, як зазначає Демесмай, що "політична система Франції дуже поляризована, що постійно призводить до конфронтації між лівими та правими. Тому більшість представників консервативних сил не підтримують плани соціалістичного уряду, навіть попри те, що вони самі виступають за реформи".

Меркель і Олланд і надалі матимуть різні погляди стосовно економічних питань, бюджету та фінансової політики, "оскільки обидві країни у цих питаннях мають різні інтереси та підходи до вирішення проблем". Утім, Демесмай вірить, що "зближення упродовж минулих тижнів може збільшити готовність до компромісу". Бааснер вже побачив такі ознаки у діях щодо Греції. "Адже новий грецький уряд спробував вбити клин у питанні спільної європейської валютної політики. Це йому не вдалося. Це свідчить про те, що французький уряд розуміє, що напрямок у цілому не хибний".

Сильний центр

Теракти ісламістів у Парижі мали наслідком не лише об'єднання французів у політичному та суспільному плану. Повага до глави держави - найменш популярного президента за десятиліття - зросла через його розсудливі і водночас рішучі дії. Франк Бааснер з Німецько-французького Інституту вважає,що політичний центр у Франції зміцнився, як мінімум на певний час, а праворадикальний "Національний фронт" - послабився.

Чи матиме це вплив на наступних президентських виборах у 2017 році, поки говорити зарано. Француженка Клер Демесмай має схожу думку: "Теракти довгий час матимуть вплив на політичну культуру Франції, але вони в принципі не змінили політичні відносини". Таким чином, німецька канцлерка відвідала країну, яка потерпає від політичного розколу і не впевнена в економічному майбутньому. Але хоча б атмосфера відносин між обома країнами - та між Меркель і Олландом - стала теплішою.