Науковці з Інституту біомедичних досліджень ім. Фрідріха Мішера, Швейцарія, з'ясували, що група білків, навколо нервової клітини, дозволяє страшним спогадам зберігатися, незважаючи на застосування терапевтичних заходів задля подолання страху.

Спітнілі руки, серце, що скажено б'ється, і сухість у роті: не всім подобається виступати на публіці, на декого це наводить справжній жах. Практика і дихальні вправи можуть допомогти, але не завжди гарантують остаточне позбавлення від страху. Роботи Андреаса Люті (Andreas Lüthi) і Піко Кароні (Pico Caroni) з Інституту біомедичних досліджень ім. Фрідріха Мішера, що належить дослідницькому фонду Novartis, проливає світло на це питання.

Чому позбавиться від страху майже неможливо? Науковці з'ясували, що виною всьому клас глікопротеїнів, під назвою протеоглікан хондроїтин сульфат (ПХС), який і підтримує в нас страшні спогади, пише Neboley.com.ua. 

Ці білки утворюють міцну й щільну позаклітинну мережу під назвою перінейронна сітка (ПС), яка оточує нервові клітини в мигдалеподібному тілі - ділянці мозку, відповідальній за контроль страху. У результаті серії експериментів з'ясувалося, що ПС гальмує процес звільнення від страху.

У процесі лікування створюються нові спогади, спрямовані на позбавлення від страху, але, за присутності ПС, вони співіснують зі старими, страшними спогадами. Залежно від ситуації, надалі мозок звертається або до старих, або до нових спогадів. Цей механізм пояснює, чому людина може впоратися зі страхом, виступаючи перед малою аудиторією, але застигає при вигляді великого залу.

Натомість за відсутності ПС страшні спогади легко "стираються". Як тільки науковці знищили ПХС у мигдалеподібному тілі, страшні спогади теж знищились, і страх пропав.

Ці результати відкривають зовсім новий, молекулярний механізм збереження страшних спогадів.

З плогляду клінічної перспективи, ці дані дуже цінні, тому що викорінення страшних спогадів є наріжним каменем психіатричної терапії деяких розладів. Більш того, це відкриття пояснює, чому стаються такі часті рецидиви у пацієнтів, які пройшли зовнішню терапію, що також є серйозною клінічною проблемою.