Солідарність – ключове слово у суперечці навколо "Північного потоку-2", яка розділяє ЄС. Без солідарності Європа не рухається вперед. Навряд чи хтось із реалістично мислячих людей може це заперечити.

Проте заклики до європейської солідарності не завжди мають широку підтримку.

Якщо вони лунають із Південної Європи та стосуються економічної політики єврозони, багато німців переживають за свої гаманці. Якщо голоси з Німеччини вимагають від Польщі, Угорщини та Чехії долучитися до розв’язання проблеми біженців, то часом здіймається шалений ґвалт.

Що ж до можливої солідарності з балтійськими країнами, які занепокоєні небезпечною політикою східного сусіда, то результати опитувань в Західній Європі подекуди виявилися дуже невтішними.

Солідарність потрібна, але чи дійсно ми повинні стільки за неї платити?

Проблема солідарності стала актуальною і в європейській енергетичній політиці, бо "Північний потік-2" – один з проектів, що викликають найпалкіші суперечки.

План будівництва другого російського газопроводу через Балтійське море до Німеччини політично розколює ЄС і ставить під сумнів нашу солідарність з Польщею, балтійськими сусідами, Словаччиною, Україною, а також Данією і Швецією. Ці країни вважають, що російський проект прямо чи опосередковано загрожує їхній безпеці енергопостачання.

У Німеччині багато сперечалися щодо "Північного потоку-2". Але тепер, коли проект увійшов у вирішальну фазу, німецькі політики повинні поставити крапку в цьому питанні.

Чого нам коштуватиме цей проект? І чого коштуватиме занепокоєння наших сусідів?

Спершу повагавшись, Європейська комісія висловила чітку позицію: "Північний потік-2" суперечить цілям Європейського енергетичного союзу.

Єврокомісія прагне зробити європейську енергетичну політику більш незалежною, тим часом як "Північний потік-2" значно збільшить залежність від країни-постачальника, Росії, та маршруту постачання через Балтійське море. Лишається відкритим питання, чи потребуватиме Європа так багато імпортного газу в майбутньому, якщо вона робить ставку на відновлювані джерела та енергоефективність.

З іншого боку, беззаперечним є те, що завдяки "Північному потоку-2" Росія зможе повністю або значною мірою відмовитися від використання існуючих газопроводів, зокрема тих, що проходять через Україну та Польщу. Саме це, як вважають критики, є справжньою метою інвестицій у балтійський газопровід.

Чим міцніший зв’язок з Росією, тим слабша Україна.

Зараз Україна отримує від транзиту біля двох мільярдів євро щороку. Його втрата стане важким ударом для місцевої економіки; це буде кроком на шляху до дестабілізації України. Вона стане беззахиснішою перед тиском Росії.

Ослаблена Україна та зміцнення прямих зв’язків між Німеччиною та Росією суперечать інтересам Польщі та балтійських країн у сфері безпеки. І це нескладно зрозуміти.

До речі, Швеція та Данія, які теж мають вихід до Балтійського моря, також занепокоєні політикою Росії в Балтійському регіоні. Тому Данія нещодавно ухвалила закон, за яким уряд може заборонити будівництво трубопроводу в данських водах з міркувань безпеки. Цей закон був спрямований конкретно проти "Північного потоку-2", тому будівельному консорціуму невдовзі доведеться шукати новий маршрут для трубопроводу.

У Німеччині є як прибічники, так і противники "Північного потоку-2". Так було і в попередньому федеральному уряді.

Тоді конфлікт маскували правильною риторикою: "Північний потік-2" – не політичний, а виключно економічний проект". Може, хтось із лобістів "Північного потоку-2" справді вірить у це, але проект за своєю суттю якраз дуже політичний.

Більшість країн ЄС та Європейська комісія також вважають проект політичним, ба навіть політично шкідливим. Маючи більшість у Європейському парламенті, Європейська комісія намагається вплинути на подальшу долю проекту через зміну газової директиви ЄС.

Співпраця з Росією важлива, особливо коли йдеться про спільні економічні проекти між Росією та ЄС. Але співпраця не означає, що німці можуть про щось домовлятися з росіянами через голови своїх партнерів по ЄС. Це шлях до розколу ЄС та втрати довіри.

Якщо ви дійсно серйозно ставитеся до спільної енергетичної політики ЄС, тоді треба залучати партнерів по ЄС ще на початку розробки проекту і вже потім говорити з росіянами, маючи єдину позицію.

Новий федеральний уряд повинен розкрити свої справжні наміри.

Європейська енергетична політика та солідарність з нашими сусідами говорять не на користь "Північного потоку-2". Зокрема, на це слід зважати Соціал-демократичній партії, яка на словах дуже проєвропейська, та коли доходить до справи, геть забуває про солідарність.

Тільки нерозважливий може думати, що така поведінка не матиме наслідків. Той, хто порушує європейську солідарність, навряд чи може розраховувати на неї у майбутньому. Без солідарності Європа не йтиме вперед.

Автори:

члени Європейського парламенту Манфред Вебер (ХСС), Райнхард Бютікофер (Союз 90 / Зелені), Надя Хірш (ВДП) та Елмар Брок (ХДС),

а також депутати Бундестагу Норберт Рьоттген (ХДС), Олівер Крішер (Союз 90 / Зелені) та Міхаель Лінк (ВДП).