За даними опитувань, молоді українці мало залучені до політичного та громадського життя. З хороших новин: своє майбутнє вони все ж таки пов’язують передусім з Україною. 

Розділ статистики на сайті Верховної Ради дає змогу порівняти депутатів за багатьма характеристиками. Окрім стандартного розподілу за фракціями та групами, розміщенням у залі та комітетами можна подивитися також статевий і віковий склад.

Остання функція вперше з’явилася в нинішньому, восьмому скликанні Ради. Найбільше парламентаріїв віком 35–45 років — таких 174. На другому місці ті, кому 46–59, — їх 169. Депутатів поважного віку 60. Найменше представництво в парламенті мають молоді люди. Лише 21 нардепові менш як 35, із них жодного віком до 27 років.

На перший погляд, ВР у цьому не надто відрізняється від парламентів сусідніх країн. У Польщі 48 депутатів, яких можна зарахувати до категорії молодих* (десятеро з них віком до 30 років, а наймолодшому 22). В іншій сусідній державі — Румунії — 46 обранців не досягли 35-річного віку (лише двом із них менш як 27).

Однак ситуація бачиться дещо інакшою, якщо визначити частку молодих людей у загальному складі парламенту. В Україні вона заледве дотягує до 5%, у Польщі становить 10%, а в Румунії майже втричі більша — 14%.

За словами професора Києво-Могилянської академії та наукового директора Фонду «Демократичні ініціативи» Олексія Гараня, не є несподіванкою, що в Раді зовсім немає молодих людей: «Брати участь у революції, волонтерському русі, діяльності громадських організацій під час того самого Євромайдану — це одне, а стати успішним політиком — це інше й потребує більшого успішного досвіду та багажу. Я цілком уявляю громадського активіста віком 22–25 років, але те, що він у такому віці ще не сформувався як політик на рівні Верховної Ради, для мене не дивно. Якщо ж казати про категорію 27–35 років, то було б добре, якби таких людей серед депутатів виявилося більше. Однак ми маємо розуміти, що професійне становлення потребує часу. Неможливо штучно на когось вказати, мовляв, ти очолиш партію. Це не вимірюється кількісними показниками».

Звісно, вік не дає жодної інформації про знання, навички та чесність того чи іншого депутата. Однак соціологи фіксують серед молодих українців переконання, що їхні інтереси мало представлені в політиці. Водночас інтерес самої молоді до політики й бажання нею займатися також украй низькі.

Такі дані оприлюднили в листопаді 2017 року. Дослідження «Українське покоління Z: цінності та орієнтири» провела компанія GfK Ukraine на замовлення центру «Нова Європа». Відповідно до його результатів свої інтереси вважають зовсім не представленими або мало представленими в політиці 40% молодих людей, у протилежному переконані 7%. Ще третина респондентів дотримуються позиції, що «істина посередині», решта не визначилася з відповіддю.

У 2015 році та сама GfK Ukraine вже проводила подібне дослідження на замовлення Програми розвитку ООН та Мінмолодьспорту. Тоді воно значною мірою було присвячене питанню державної молодіжної політики. Виявилося, що 50% респондентів узагалі про неї нічого не чули. Поміж пріоритетів назвали сприяння зайнятості та самозайнятості (49% вказали на цей напрям як на пріоритетний, але тільки 10% зазначили, що відповідні заходи реалізують у їхньому регіоні), забезпечення молоді житлом (відповідно 46% і 7%), підтримку талановитої молоді (46% і 19%), поширення здорового й безпечного способу життя (44% і 17%) та підтримку молоді, яка перебуває в складних життєвих обставинах (39% і 7%).

У 2017-му автори не ставили саме таких запитань, однак поцікавилися в українців, які цінності вони вважають найважливішими, запропонувавши обрати з-поміж десяти варіантів. Переможцями такого рейтингу стали економічний добробут, працевлаштування та безпека. Верховенство права, рівність і демократія залишилися далеко позаду, хоча права людини показали доволі пристойний результат.

Підтримку цьому дослідженню надав німецький Фонд ім. Фрідріха Еберта, який працює не тільки в Україні, а й у багатьох інших державах колишнього соцтабору. За основу українського дослідження взяли перелік запитань, які Фонд Еберта з партнерами вже випробував майже у всіх країнах Південно-Східної Європи та в Німеччині.

Зокрема, у 2014 році дослідження провели в Румунії. Там запитали, наскільки молоді політики опікуються інтересами молоді. Виявилося, що хоча й відсоток молодих депутатів там утричі більший, ніж в Україні, але рівень задоволення їхньою роботою співмірний. Представленими або дуже представленими себе вважають 10% молодих румунів, натомість 78% мають протилежну думку.

Олексій Гарань зауважує, що історії молодих людей у політиці не завжди успішні. Багато з тих, хто прийшов на хвилі Революції на граніті, Помаранчевої революції або навіть вийшли з молодіжних партійних структур, досі успішні. Однак протилежних випадків теж достатньо: «Є яскравий приклад Владислава Каськіва (лідер молодіжної організації «Пора» за часів Помаранчевої революції. Згодом приєднався до команди Віктора Януковича, був звинувачений у корупції. — Ред.). Бути молодим не означає вміти й мати силу протистояти спокусам і системі. Можна згадати Ігоря Коліушка, того самого Тараса Стецьківа, які потрапили в політику молодими, пройшли «Рух», перші вибори і, я вважаю, залишилися вірними принципам. А був молодий Юрій Павленко в «Нашій Україні» Ющенка. І як він зараз завершує свою кар’єру? В Опоблоці, куди пішов уже після законів 16 січня, розпаду Партії регіонів, втечі Януковича».

Схожість настроїв молодих українців та румунів не обмежується уявленням про те, як політики захищають їхні інтереси. Рівень зацікавлення політикою як такою в нашій країні дуже низький. Цікавою або дуже цікавою політика є для 10% молоді. У Румунії цей показник становить 14%.

«Хоча молоді люди (у Румунії. — Ред.) й відчувають здатність змінювати щось у політиці, вони дуже розчаровані в основних політичних інституціях, особливо на центральному рівні. Молодь також надзвичайно розчарована в молодих політиках, а її інтерес до політики низький. Фактично вона не хоче мати нічого спільного з політикою в її сучасному вигляді або в її класичному румунському форматі», — підсумовують автори місцевого дослідження.

Якщо детальніше зупинитися на українських показниках, то найбільше зацікавлення молоді викликає політика на загальнонаціональному рівні (13%), на регіональному рівні до неї виявляють інтерес 11%. Далі йдуть політика ЄС (8%), США (7%) та Росії (6%).

При цьому 65% респондентів вважають, що молодь повинна мати більше можливостей для того, щоб її голос звучав у політиці. Однак коли питання доходить до бажання чи небажання особисто брати в ній участь (наприклад, через членство в партіях та організаціях), то не хочуть або зовсім не хочуть цього робити 67% опитаних. З радістю займатимуться такою діяльністю 4%, зараз займається 0% (про участь у політичній діяльності заявили 8 респондентів із 2000).

На думку Гараня, у низькій зацікавленості молоді в політиці нічого дивного немає. «То не тільки український феномен. З аналізу явки молоді на виборах ми знаємо, що загалом це характерно й для інших країн. Молодь на виборах не дуже активна. Цей показник свідчить про те, що серед значної частини української молоді інтерес до політики справді невеликий. Водночас я звернув би увагу на те, що опитування «Українське покоління Z» визначає молодь як людей віком 14–29 років. Зрозуміло, що найбільше тих, хто взагалі не цікавиться політикою, серед 14–17-річних — 55%. Серед вікової групи 25–29 років таких вже 36%. Наймолодша категорія — ті, хто ще не вступив у самостійне життя, тож політика для них є чимось далеким і нецікавим. А от у 25–29 років люди вже здобули освіту, пішли працювати, тому очевидно, що всі ці питання стосуватимуться їх і зацікавленість політикою зростає.

Ще один момент, який певною мірою вказує на іншу тенденцію, ніж ту, яку виявило дослідження, — участь молоді в знакових подіях, які привели до суспільно значущих змін. Це знову ж таки характерно і для нас, і для інших країн. І Революція на граніті, і Помаранчева революція, і Євромайдан починалися з дій молоді. Але саме активної її частини. Тому я сказав би, що загалом ми бачимо низький інтерес, але, по-перше, він зростає у міру дорослішання людини, а по-друге, серед активної частини суспільства саме молодь є дуже значним прошарком і саме її дії часто стають поштовхом до змін».

Щодо конкретних виявів політичної позиції серед молоді можна сказати, що найчастіше її демонструють через відмову від купівлі певних товарів із політичних або екологічних причин (8%). Решта способів — підписання петицій, волонтерський рух (у контексті політичних цілей), демонстрації — набрали не більше ніж 4%. Про роботу в політичній партії або групі (це запитання ставили окремо від запитання про участь у партіях) заявили 2% молодих людей.

Інше питання, яке соціологи поставили учасникам опитування, стосується спадковості поколінь: «Наскільки ваші політичні погляди та переконання збігаються з поглядами батьків?». Відповіді на нього, швидше за все, розчарують прихильників швидких і радикальних змін у політичному середовищі. Переконання молоді багато в чому збігаються з поглядами їхніх батьків у 30% респондентів. У 18% радше не збігаються або повністю не збігаються. Посередині між двома крайнощами 26%. Якщо подивитися на регіональний розподіл, то найбільша гармонія між батьками та дітьми в політичних поглядах у Києві (40%). У решті регіонів ситуація практично однорідна й приблизно відображає середню по країні. При цьому 53% молодих українців ніколи або майже ніколи не обговорюють політику зі своєю сім’єю чи друзями. Часто або дуже часто це роблять 12% респондентів.

Щодо джерел інформації про політичні події, то, попри поширене уявлення, телебачення залишається популярним серед молодих людей. На нього вказали 60%. Інтернет назвали 50% (організатори дали можливість позначити кілька варіантів відповіді). Щоправда, ще 12% виділили як окремий варіант «соцмережі». Єдиним регіоном, де інтернет популярніший, є Київ. Ще 36% молодих людей вказали на розмови з друзями та обговорення в сім’ї.

У цьому аспекті Україна досі відрізняється від тієї самої Румунії. У тамтешньому опитуванні можна було вказати тільки один варіант відповіді й інтернет назвав 51% респондентів, телебачення — 33%, розмови в сім’ї та з друзями — 9%.

Організатори також спробували визначити ідеологічні переконання молодих українців, запропонувавши їм обрати між правим і лівим політичними таборами. На спеціальній шкалі з десяти позначок (де 1 означає «лівий табір», а 10 — «правий табір») респондентам треба було вказати ту, яка найбільше відповідає їхнім політичним уявленням. Виявилося, що молоді українці здебільшого центристи, але все ж таки з правим ухилом (найпопулярніші варіанти 6 і 8). Якщо згрупувати разом усі відсотки на шкалі від 1 до 5 (ближче до лівих) та від 6 до 10 (ближче до правих), то останні «перемагають» у відсотках із рахунком 43 на 21. У сусідній Румунії, де молодим людям ставили таке саме запитання, більшість опитаних також виявилися центристами (найпопулярніший варіант 5 із суттєвим відривом від інших), але з ухилом уже в лівий бік — 37 на 30.

Щоправда, правоцентристські переконання молодих українців можуть бути перебільшеними, адже коли справа доходить до конкретних гасел, то підтримку здобувають ті, що притаманні класичним лівим силам. Наприклад, 53% виступають за зростання частки держвласності, проти — лише 8%. За більшу роль уряду в забезпеченні потреб кожної людини висловилися 72% респондентів, проти — тільки 3%. Третина молодих українців (33%) вважає шкідливою конкуренцію. Не згодні з цим 30%. Водночас понад половина молоді (54%) вірить, що можна досягти кращого життя, якщо старанно працювати. Протилежної думки лише 12%. За словами Олексія Гараня, така суперечність також не є дивною, адже в Україні навіть сили правого спрямування мають доволі ліві економічні програми. Це пояснюється саме популярністю таких ідей у суспільстві.

«Загалом я думаю, що в нас люди не дуже орієнтуються, що таке «ліве-праве». Ця політична ідентифікація для них більше загадка. Я сказав би, що слово «ліві» більш-менш зрозуміле — це комуністи, соціалісти. Вони себе в Україні дискредитували, особливо в контексті підтримки Януковича, а комуністи фактично відіграли роль п’ятої колони й стали провідником російської агресії. Тому люди справді зараз не називають себе лівими. Однак вони сподіваються, що державна власність допоможе вирішити певні проблеми (соцвиплати та соцгарантії). Хоча, як показують опитування, насправді зростає кількість людей, які усвідомлюють, що треба покладатися на себе, на свою ініціативу, а не на державу. Саме це свідчить про те, що суспільство потихеньку відходить від крайніх лівих орієнтацій. Патерналізм іще в силі, але поступово люди починають розуміти, що все залежить саме від них».

За словами директора Регіонального представництва Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні Марселя Рьотіга, фахового дослідження для порівняння результатів українського опитування з результатами в інших країнах ще не провели, однак планують у майбутньому. Воно має охопити країни Східного партнерства, а за умови проведення опитування в Росії й пострадянський простір. Водночас деякі висновки все ж таки можна робити зараз.

«Між молодими українцями та їхніми однолітками в країнах ЄС схожість є, особливо якщо йдеться про скептицизм стосовно політики. Однак наявні й відмінності. Українська молодь виявилася набагато консервативнішою та не такою толерантною до меншин порівняно із європейцями. Наприклад, несподіванкою стало те, що багато наших співвітчизників переконані: гомосексуальність нічим не може бути виправдана. Навіть хабарі або уникнення від сплати податків є більш виправданими, аніж гомосексуальність», — каже Рьотіг.

І це справді дивує в опитуванні чи не найбільше. З тим, що гомосексуальність нічим не може бути виправдана, згодні 44% (найменше в Києві — 28%, найбільше на Заході — 57%). Аналогічну відповідь стосовно хабарництва та несплати податків дали відповідно лише 31% та 28% молодих людей по всій країні.

Ще одна відмінність, яка підтверджується порівнянням результатів опитування в різних країнах, — готовність молодих українців будувати своє життя вдома. Велике бажання емігрувати з країни має тільки 17% опитаних. Тих, хто вдається до конкретних кроків, ще менше. Для порівняння: у всіх країнах Південно-Східної Європи, де проводилися такі опитування, охочих емігрувати більше. Починаючи від Хорватії, звідки виїхати бажають 27%, і закінчуючи Албанією, де таких узагалі понад дві третини.

*Через особливості польської пенсійної системи там інша градація віку. У Сеймі 29 депутатів віком до 34 років. Ще 19 жінок у парламенті віком 30–39 років. За даними ciekaweliczby.pl