Сейм Польщі проголосував за резолюцію "Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА".

Про це повідомляє "Європейська правда" із посиланням на Telewizja republika.

За резолюцію проголосували 442 депутати, 0 – проти і 10 депутатів утрималися.

Резолюцію при цьому мали прийняти за принципом одностайності, але проти цього виступив депутат Єжи Мейштович з партії "Новочасна".

Слід зазначити, що з тексту резолюції викреслені слова про "братовбивчу боротьбу".

"Використання слова "братовбивство" означатиме, що ми ставимо знак рівності між тими, хто навмисно вбивав, і тими, хто намагався захистити себе" - сказав депутат правлячої партії "Право і справедливість" Даріуш Піонтковський.

Доповідач Міхал Дворчик заявив, що прийняття цієї резолюції не спрямоване проти українського народу, тому що Польща не застосовує колективну відповідальність.

"Прийняттям резолюції ми вказуємо на вбивць і їх злочини. Це не український народ, а кількадесят тисяч людей вчинили цей злочин" - сказав він.

Основою резолюції став проект правлячої партії "Право і справедливість". Після прийняття поправок проект наголошує, що злочин мав місце у 1943—1945 роках.

Парламент хоче віддати данину "громадянам Другої Речі Посполитої, по-звірячому вбитим українськими націоналістами".

У резолюції висловлюється солідарність з Україною, яка бореться з зовнішнім агресором за територіальну цілісність. Наголошується, що єдиною дорогою до істини є шлях до примирення.

Як повідомлялося, текст резолюції у вівторок, 19 липня, пройшов перше читання на парламентських комісіях зв’язку з поляками за кордоном та культури і засобів масової інформації.

Раніше повідомлялося, що Cенат Польщі закликав визнати Волинську трагедію геноцидом.

Довідка

Цього року виповнюються 73-ті роковини Волинської трагедії, що забрала життя десятків тисяч поляків та українців під час взаємних конфліктів на території нинішньої Західної України.

Збройні конфлікти між поляками і українцями почалися під час Другої світової війни і тривали до 1947 року. Однак історики, особливо польські, окремо виділяють 1943 рік і події на Волині, відомі як Волинська різня (в Польщі) або Волинська трагедія (в Україні). В інші роки вони відбувалися на Холмщині і в Закерзонні. Точна кількість загиблих у цих конфліктах невідома досі, але жертви обчислюють десятками тисяч. Більшість загиблих були поляками.

Українці та польські історики по-різному оцінюють причини та кількість жертв Волинської трагедії.

Українські історики, зокрема, вважають перебільшеними дані польських колег про загибель 100 тис. поляків, зазначаючи, що насправді цей конфлікт міг забрати життя максимум 30 тис. поляків. Крім того, вони звертають увагу на те, що українці також гинули від рук поляків та доведений історично факт, що жорстокі вбивства польських громадян чинили працівники радянського НКВС під виглядом ОУН-УПА.

У липні 2013 року Сейм Польщі відмовився назвати Волинську трагедію "геноцидом" поляків.

Також нижня палата польського парламенту не підтримала поправку групи депутатів про встановлення 11 липня Днем пам'яті жертв Волинської трагедії, мучеництва кресов'ян.

Волинсько-Холмська трагедія

За інформацією Центру досліджень визвольного руху, у 1942-1947 роках тривала "Друга польсько-українська війна", яка розпочалася у рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщина, Волинь, Галичина), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу і Польщі насильницьким шляхом змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських і східнопольських територій.

За матеріалами "Вікіпедії", Волинська трагедія (польською Rzeź wołyńska, "Волинська різанина") - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, вчинені УПА і польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту і радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

У традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка тільки польського населення; в українській - як "дія у відповідь на звірства поляків стосовно українських громадян".

Восени 1942 року німецька влада почала виселяти з території українсько-польського прикордонного коридору поляків, і на їхнє місце заселяти німців і українців. У відповідь АК знищила кілька сотень представників української сільської еліти. За це у липні 1943 року УПА почала каральні акції проти мирного польського населення.

За підрахунками деяких польських фахівців, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тисяч осіб (здебільшого польських селян), прізвища 18 тисяч з них встановлено, з українського боку на Волині загинуло до кількох тисяч осіб. Кількість загиблих українців на всіх територіях українсько-польського конфлікту, включаючи Волинь, сягає 21-24 тисячі осіб.

За підрахунками Степана Макарчука, загальні втрати серед цивільного українського населення Волині під час Другої світової війни склали близько 120 тисяч осіб. (Це без втрат убитих на фронті 70 тис та убитих в ході радянських каральних акцій проти повстанців та підпільників УПА — 45 тис осіб.) Водночас, на думку Макарчука, скільки з цих 120 тис. осіб загинули від рук поляків визначити важко, оскільки більшість злочинів у радянські часи "списували" на німців, зокрема й масові вбивства українців, здійснені польськими колаборантами у формуваннях допоміжної поліції.

За даними Польського інституту пам'яті IPN, у результаті масових акцій до примушення поляків залишити територію нинішньої Волинської області України, яка тоді входила до складу Польської держави, що розпочалися у липні 1943 року, від рук українців загинуло близько 100 тисяч поляків.

Українські історики вважають завищеними оцінки своїх польських колег, зазначаючи, що у результаті цих подій від рук поляків також гинули українці.

Найвідомішою різнею українців, організованою поляками була Холмська трагедія. Так, у березні 1944 р. репресії поляків проти українського населення етнічних українських земель за Бугом набули масового характеру, через що цей час в історії України дістав навіть назву "чорного березня".

Активізації спалення українських сіл і вбивств українців сприяло визволення Польщі від німецьких окупантів та юридичне закріплення Холмщини, Надсяння, Лемківщина та інших земель у складі Польщі. Лише в Грубешівському повіті польські націоналісти спалили 52 українських села і вбили не менше чотирьох тисяч людей. Ці події "логічно" завершилися вересневою угодою уряду Української РСР і Польського комітету національного визволення "Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР". Депортації українців тривали аж до 1947 року, до сумнозвісної акції "Вісла". За різними оцінками з Польщі було депортовано від 600 тис до 1 млн українців.