Окупант продовжує знущатися з української території. Вчора президент Росії Володимир Путін підписав указ, яким скасував "Кримський федеральний округ" і приєднав його до Південного федерального округу РФ. Аргументація - "з метою підвищення ефективності діяльності федеральних органів державної влади". Крім того, Путін призначив Володимира Устинова повноважним представником президента РФ у Південному федеральному окрузі (ПФО).

До якої компанії приєднали кримчан? Тепер у ПФО входять: Республіка Адигея (Адигея), Республіка Калмикія, окупований Крим, Краснодарський край, Астраханська область, Волгоградська область, Ростовська область, окупований Севастополь. Нагадаємо, "Кримський федеральний округ" Росія створила після того, як анексувала український Крим у березні 2014 року.

Ну що ж... як точно зазначив у себе в Fb Андрій Клименко: "Загалом тепер все стало легше: будемо повертати Крим разом з історичними українськими землями Кубані й Дону)))".

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров вважає, що скасування Кримського федерального округу і віднесення "Республіки Крим та міста Севастополя" до складу Південного федерального округу свідчить про те, що вище політичне керівництво Росії підготувало окупованому Криму долю інших, власне російських, територій, які виступають як об'єкти для насадження єдиної уніфікованої державної політики, при реалізації якої етнічне або історичне розмаїття, культурні чи мовні особливості слугуватимуть прикриттям лише до моменту повної зачистки даної території до стандартів "руського міра".

А які стандарти "руського міра" і де закінчуються його межі в поданні Путіна, вже ні у кого немає ілюзій...

Голова Центру досліджень проблем РФ Максим Розумний називає це остаточним ковтанням і переварюванням Криму в шлунку імперії. За його словами, політика Москви щодо окупованого півострова переходить від "медового місяця" до суворих буднів, коли потрібно витрачати гроші, але мотивації підтримувати "особливий статус" Криму немає жодної.

"Як сказав російський прем'єр Медведєв: "Грошей немає, але ви тримайтеся". Все, що було потрібно від Криму, окупанти вже отримали: він забудований військовими базами, наповнений армійськими угрупованнями, палаци закріпилися, власність залишилася або перейшла до нових власників. А решта мало хвилює нового господаря ситуації", - каже експерт.

Інший бік справи, зазначає Розумний, є несподіваною для російського керівництва. "Передбачалося, що після анексії Криму, агресії проти України і спроби її дезінтеграції статус Росії в світі збережеться, газонафтодолари і далі тектимуть річкою в бюджет, світові лідери будуть зустрічатися з Путіним, а РФ вимагатиме "поваги". В цьому випадку можна було розраховувати на іншу політику з "особливими округами", олімпійськими амбіціями і так далі, - пояснює експерт. - Але реальність повернулася іншим боком: Росія стоїть на порозі міжнародної ізоляції, депресії - економічної, соціальної, політичної тощо. У цих умовах виникають інші проблеми, тому відбувається централізація, яка стосується не тільки ліквідації "Кримського округу", а й укрупнення адміністративних одиниць у РФ, "затягування пасків". Починається жорстка конкуренція в середовищі політичної та силової еліти". Про це пишуть Іван Капсамун, Дмитро Кривцун у статті "Другий напад на Крим" в газеті "День".

Ліквідація Криму як особливого федерального округу означає тільки те, що Крим перестав бути на спеціальному рахунку - це заниження його статусу. Закінчився перехідний період, коли Криму приділялася особлива увага. Фінансування почали урізати ще з минулого року. Тепер, певно, в Кремлі дійшли висновку, що перехідний період завершено.

У федеральні округи зазвичай входить кілька регіонів. Такі великі адміністративно-територіальні утворення. Їхні керівники - щось на зразок "смотрящих" за цими регіонами. Ось Крим був окремим федеральним округом. Тепер ні. Він став звичайною областю в Росії. Не буде ніяких ексклюзивних привілеїв і особливої управлінської уваги до Криму.

Погано це чи добре - питання. Для нас, може, ця новина не дуже хороша. РФ таким чином зайвий раз показує, що вони з Кримом не збираються розлучатися. Є така точка зору, мовляв, не буде Путіна, все зміниться. Боюся, це не так в питанні з Кримом. Ставлення до Криму зовсім інше, ніж ставлення до Донбасу в цьому плані.

Що стосується Михайла Зурабова: він збирався їхати з Києва ще в 2013-му. Він пакував валізи. Але тут стався Майдан, рішення було відкладено. У лютому на переговори до Києва приїжджав пан [Володимир] Лукін, і ходили чутки, що він може стати новим послом замість Зурабова. Проте не склалося. Це пов'язано з тим, що наприкінці травня президентом України став Петро Порошенко. Зурабов мав ще до подій на Майдані непогані особисті стосунки з Порошенком. Мабуть, з цієї причини в Москві вирішили залишити Зурабова в Києві, щоб таким чином вибудувати лінію відносин з українським президентом і вплинути на нього. Після підписання Мінських угод Зурабов став ще й спецпредставником Москви на Мінських переговорах. Але вся ця ексклюзивність не спрацювала.

У Москві ще в 2015-му зрозуміли, що Зурабов не здатний вплинути на Порошенка, що той веде свою власну політику і не збирається йти на поступки Москві. Тому Зурабова прибрали спочатку з Мінська. Решта було питанням часу, коли і на кого його замінять на посаді посла.

Зараз складається специфічна ситуація з представництвом російських інтересів в Києві. Річ у тім, що представником Москви в останні півтора року, до травня, фактично був пан [Андрій] Воробйов, тимчасовий повірений у справах РФ в Україні, але він помер. Тепер у Москви немає такої людини, яка б і керував посольством, і представляла би інтереси Москви в Києві.

Нині назріла можливість когось призначити. Хто це буде - це індикатор подальшої політики РФ щодо України. Ймовірний варіант, коли замість повноцінного посла буде тимчасовий повірений. Можливо, дипломат, який буде представляти інтереси Росії задля мінімального виконання дипломатичних функцій - до кращих часів.

Якщо раптом призначать офіційного посла, що потребує узгодження, отримання агремана, це буде означати, що Москва активізує переговорну лінію з Києвом і буде більш активно діяти в Україні. Це малоймовірно.

Кого призначать? Або професійного дипломата, або професійного парламентера, або людину, пов'язану із силовими структурами, наприклад, з ФСБ. Це покаже, яка переговорна лінія буде обрана. У цьому головна інтрига - хто і в якому статусі буде представляти Москву замість офіційного звільнення Зурабова. Версія, що такою людиною може стати [колишній десантник і співробітник КДБ] Михайло Бабич, демонструє, що буде обрана силова лінія стосовно України. Що діяльність посольства буде розглядатися як організуюча ланка створення агентури в Україні. Нічого хорошого це не обіцяє - стан напіввійни буде зберігатися й надалі.

Чи погодиться Київ на таку практику? Адже за процедурою, призначення вимагає узгодження, новий посол повинен отримати агреман. Для відмови потрібні вагомі підстави. Тому тут є певна інтрига. Якщо Київ не захоче, то якісь знайде контраргументи. Може, і не відмовиться. Врешті-решт, це для нас зараз не принципово. Питання в двосторонніх відносинах у нас тепер вирішуються не на рівні посла, а на вищих рівнях. Головна проблема пов'язана не з діяльністю посольства, а з ситуацією на Донбасі, пише Олександра Горчинська в статті "Кінець особливого стану. Чому Путін несподівано ліквідував "кримський федеральний округ" у виданні "Новое время".

Чи можна змінити те, чого в природі не існує? - має право запитати будь-хто, хто має багато підстав для висновку про відсутність політики держави щодо Криму як такої, пише "Дзеркало тижня".

Немає стратегії деокупації анексованого в березні 2014 року півострова, немає координації дій органів влади, так і сам центр вироблення та реалізації держполітики - Міністерство з питань окупованих територій - так і не запрацювало через три місяці після запізнілого створення. Президент весь цей час головну ставку робив на дипломатичні зусилля, причому Заходу, і на його ж фінансово-економічні санкції щодо країни-агресора. Самі ми аж до Громадянської блокади поставок на півострів восени 2015 року продовжували торгувати з "вільною економічною зоною "Крим" і постачали електроенергію в "Кримський федеральний округ", при цьому наділивши власних громадян статусом нерезидентів.

Однак, якщо подивитися на реалії з іншого боку, можна сказати, що це і є політика держави в її нинішній якості, що визначається потенціалом її верховних управлінців.

Отже, перша причина, що Україна повинна негайно відкрити свій "кримський фронт", полягає в тому, що нині вже немає жодних підстав для солодкої надії повернути Крим (і закінчити війну з Росією) тільки дипломатичними методами, посиленими економічними санкціями або й того примарнішими - коли режим Путіна впаде. Сьогодні вже очевидно: час на ці самозаспокоювальні хвилі вичерпано, міжнародний майданчик для переговорів про Крим не створено. Тому Україна повинна готуватися до війни за Крим. Хоча б тому, що до неї весь цей час посилено готувалася Росія, що перетворила півострів на потужну військову базу, куди стягнула все найсучасніше озброєння, що є в розпорядженні. І це друга причина, яка повинна спонукати Київ, в тому числі і за допомогою його західних партнерів, на усвідомлення загрози "великої війни" і необхідності бути до неї готовим.

Зрозуміло, що створити таку армію, проти якої Путін "не попре", зважаючи на великі втрат, Україна не може, навіть якщо захоче в перспективі - немає ресурсів для "гонки озброєнь". Але найголовніше - цього і не треба. Україна може і повинна вже була навчитися застосовувати асиметричні методи оборони та навіть наступу на первісно гібридному "кримському фронті". І сьогодні ми вже можемо сміливо говорити про те, що дозріла третя причина (або передумова) для початку таких дій. Війни не хоче ВСЕ населення Криму, незалежно від того, ким воно себе ідентифікує - громадянами Росії, України або (значна частина, сказати б, бонусна) - громадянами Криму.

Четверта причина, з якої сьогодні є потреба в початку "кримської кампанії", випливає з попередньої. На тлі все сильнішого невдоволення у мешканців Криму реальною російською дійсністю, породженою всесиллям бюрократів-капіталістів і спецслужбистів, Україна повинна наочно і практично, а не пропагандивно, демонструвати свою увагу до вірних і лояльних громадян, а надто до їхніх дітей, і турботу про них. Тут якраз просто, бо перші грамотні кроки вже зроблені: є проста процедура отримання документів цивільного стану (свідоцтва про народження і смерті), лояльна через відсутність атестатів українського зразка процедура вступу до українських вишів для кримських випускників (навіть тих, що не мають українських паспортів), на черзі - пілотний проект з укладення шлюбу протягом доби в "прифронтових" регіонах. З цієї стежки треба так само сміливо рухатися і в інших сферах, змітаючи, заради праведної мети реінтеграції жителів окупованого Криму в український простір, бюрократичні штучні завали, та й бюрократів, які їй шкодять, заразом. Нетрадиційних, але цілком правових методів для цього більш ніж достатньо.

П'ята причина, яка свідчить про наявність передумов для різкої зміни політики України щодо окупованого Криму, полягає у відповіді на запитання - як це все здійснити? Вона є. Дорожня карта держполітики деокупації Криму вже написана, прийнята у вигляді рекомендацій парламентських слухань та затверджена цього четверга профільним комітетом ВРУ. Цей документ можна накласти на ще один, раніше розроблений апаратом РНБО за участю громадянського експертного співтовариства, і який також "заблукав" - за останніми даними, в Адміністрації президента.

Одне слово, потрібен лісник, який прийде, все це "загублене" збере в один кошик і виставить на стіл карту дій. Поруч із будильником, заведеним ще на півроку західних санкцій проти Росії. Сприятливий для активних, сміливих, неординарних, а тому — несподіваних для агресора, отже ефективних дій на гібридному "кримському фронті" час уже веде зворотний відлік, пише Валентина Самар у статті "П'ять причин, чому Україна повинна різко змінити політику щодо Криму" в газеті "Дзеркало тижня".