Верховна Рада 28 квітня 2026 року ухвалила в першому читанні законопроєкт №15150 — повну нову редакцію Цивільного кодексу України. Документ на 803 сторінки має замінити чинний кодекс 2003 року та стати основою для регулювання права власності, договорів, сімейних відносин, спадщини й особистих прав громадян. Авторами законопроєкту є голова парламенту Руслан Стефанчук та низка народних депутатів від фракції «Слуга народу». Проєкт уже встиг викликати критику правозахисників, юристів та державних органів через низку суперечливих норм.

Чому кодекс вирішили переписати з нуля

Автори законопроєкту обґрунтовують необхідність рекодифікації тим, що чинний Цивільний кодекс вичерпав свій модернізаційний потенціал. За їхніми словами, документ потребує системного оновлення відповідно до європейських стандартів, адаптації до цифрової економіки та остаточної «дерадянізації» приватного права. Робота над проєктом тривала понад сім років із залученням суддів, науковців та інших фахівців галузі. Документ складається з дев’яти книг, які охоплюють загальні принципи приватного права, особисті немайнові права, речові права, інтелектуальну власність, договірне право, сімейне право, спадкування, міжнародне приватне право та публічність прав цивільних.

Попередню версію законопроєкту за номером 14394 зареєстрували у січні 2026 року. Після хвилі критики автори змінили номер на 15150 та скоригували окремі норми. Зокрема, з тексту прибрали положення про можливість зниження шлюбного віку до 14 років за рішенням суду, норму про «небажання мати дитину» чи «нездатність до зачаття» як підставу для розлучення, а також юридичні наслідки релігійного обряду шлюбу. Пояснень щодо причин цих змін у супровідних документах не з’явилося.

Доброзвичайність як новий обмежувач прав

Однією з найбільш дискусійних новел законопроєкту стало введення категорії «доброзвичайності» (boni mores) як підстави для регулювання приватних відносин. Згідно з визначенням у проєкті, доброзвичайність означає сукупність моральних норм і принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних у суспільстві уявлень про належну поведінку. Термін використовується в кодексі 45 разів і застосовується до широкого кола правовідносин.

За текстом законопроєкту, здатність фізичної особи мати цивільні права, не визначені Конституцією чи законом, прив’язана до несуперечності доброзвичайності. Право на свободу природного існування, право на донорство, право розпоряджатися своїм тілом після смерті — все це обмежене вимогами відповідності моральним нормам. Суд також може керуватися доброзвичайністю при ухваленні рішення про примирення подружжя. Виховання дітей батьками так само має не суперечити цій категорії.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець застеріг, що існує ризик довільного тлумачення та застосування доброзвичайності. На його думку, це може призводити до дискримінаційного обмеження прав осіб за їхніми персональними ознаками. Омбудсмен наголосив, що критерії, які базуються на оціночних поняттях без чіткої конкретизації, не відповідають вимогам передбачуваності закону та правової визначеності, які є складовими верховенства права.
Сімейне право та позиція щодо одностатевих пар

Законопроєкт фактично виключає одностатеві пари з інституту сімейного права. Стаття 1474 визначає фактичний сімейний союз виключно як спільне проживання двох осіб протилежної статі однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Для одностатевих пар, які вважають себе родиною, юридичного визнання не передбачено.

Закон прямо забороняє особам однієї статі усиновлювати дитину разом. Навіть якщо пара фактично вже виховує дитину одного з партнерів, другий партнер не отримає жодних батьківських прав і обов’язків. Репродуктивні права також обмежені: людина не може розпоряджатися своїм біологічним матеріалом на користь партнера чи партнерки однієї статі.

У міжнародному приватному праві закріплено, що шлюб, укладений і визнаний за кордоном, в Україні не матиме сили, якщо партнери однієї статі. Для спадкування партнери у фактичному союзі мають право на спадщину в третій черзі, проте оскільки сам цей союз визнається тільки для різностатевих пар, для одностатевих сімей ця норма не працюватиме. Якщо людина в офіційному шлюбі змінює стать, шлюб автоматично вважатиметься недійсним з дня реєстрації зміни статі.

Правозахисна організація «Інсайт» наголосила, що стаття 6 зберігає поняття «доброзвичайності» як одну з основ правових норм, що відкриває простір для застосування суб’єктивних консервативних уявлень про «правильну» поведінку. Критики законопроєкту вказують, що такі норми суперечать євроінтеграційним зобов’язанням України щодо запровадження реєстрованих партнерств.

Читайте також: 
Закриті двері. Як війна змінила систему притулку в Україні у 2025 році

Нові правила для шлюбу та розлучення

Законопроєкт вводить низку змін у регулювання шлюбних відносин. Згідно зі статтею 1513, суд може вживати заходів для примирення подружжя, якщо це відповідає доброзвичайності. Якщо у подружжя є неповнолітні діти, суд зобов’язаний призначити строк для примирення сторін. Це означає, що навіть якщо один із подружжя хоче розлучитися швидко, процес автоматично затягуватиметься.

Народна депутатка від фракції «Голос» Інна Совсун звернула увагу на те, що в проєкті немає чіткого визначення поняття «доброзвичайність». На її думку, якщо суддя вирішить, що розлучатися неморально та неетично, подружжя змушуватимуть пробувати примиритися.

Окремо врегульовано питання прізвища після розлучення. Колишній чоловік може звернутися до суду і вимагати, щоб дружина повернула його прізвище. Суд отримує право оцінювати моральність поведінки жінки вже після розірвання шлюбу. Якщо людина передумала після заручин, з неї можна стягнути компенсацію моральної шкоди.

Змінюються й правила щодо аліментів. Стягнення заборгованості за минулий період обмежили одним роком замість десяти років за чинним кодексом. Допоміжні репродуктивні технології дозволені лише за суворими медичними показаннями.
Право власності та інститут посідання

Законопроєкт вносить суттєві зміни в регулювання права власності, які викликали занепокоєння серед правників та природоохоронних організацій. Згідно з проєктом, існує тільки те, що внесено до публічного реєстру, причому особа не може посилатися на незнання відомостей, що підлягають публічності. Відсутність доступу до реєстрів у період дії воєнного стану при цьому не враховується.

У кодексі вводиться правило конкуренції прав на один об’єкт: пріоритет має той, хто першим подав заяву з реєстраційною дією. Запис у реєстрі, внесений навіть незаконно, не підлягає виключенню за наявності добросовісного набувача. За статтею 442, якщо хтось заволодів чужим нерухомим майном і продовжує ним володіти 10 років, він набуває право власності на це майно.

Законопроєкт повертає середньовічний інститут «посідання» — здійснення особою фактичного контролю над річчю незалежно від наявності юридичного титулу. Наявність у посідача правомірної підстави посідання презюмується, якщо не доведено іншого. Юрист Михайло Колядінцев звернув увагу, що від цих норм можуть постраждати внутрішньо переміщені особи, спадкоємці, люди у тривалих відрядженнях чи ті, хто був змушений виїхати за кордон. Без механізму призупинення строків для цих категорій громадян новела може позбавити добросовісного власника, який є тимчасово відсутнім, права на захист.

Українська Природоохоронна Група заявила, що вкрадені у держави ліси, річки, заповідні території та пам’ятки археології достатньо буде внести до реєстру, і держава та громада фактично втратять право за них судитися. Заступниця міністра юстиції Олена Ференс повідомила, що Міністерство юстиції пропонувало повністю виключити книгу 9 «Публічність прав цивільних» ще в попередньому законопроєкті.

Читайте також: 
Атаки зросли, потреби теж. Що відбувалося з медициною України у березні

Критичні зауваження щодо правоздатності та дієздатності

Юристи виявили проблеми в базових визначеннях законопроєкту. Стаття 31 перевизначає цивільну правоздатність через «здатність здійснювати» замість «мати». На думку Михайла Колядінцева, це створює ризик неконституційного звуження поняття правоздатності для немовлят, осіб у комі та осіб з тяжкими розладами свідомості. Через ототожнення правоздатності зі «здатністю здійснювати» зникає різниця з дієздатністю.

Стаття 42 розширює підстави для обмеження або визнання особи недієздатною, включаючи формулювання «інший розлад» і «патологічна ігрова чи інша залежність». Юристи застерігають, що під ці категорії потенційно можуть потрапити особи з посттравматичним стресовим розладом, зокрема ветерани та внутрішньо переміщені особи. Відкриті формулювання створюють простір для довільного розсуду суду і не відповідають вимозі передбачуваності закону за практикою Європейського суду з прав людини.

Стаття 204 скасовує презумпцію правомірності правочину, яка існує в чинному кодексі. Юристи прогнозують ризик зростання спорів про дійсність правочину та послаблення довіри до нотаріальних актів і реєстраційних дій. Депутатка Київської міськради Вікторія Пташник пояснила цю зміну на прикладі: продали річ, отримали гроші, передали її покупцю, той покористувався і написав лист про визнання договору недійсним, а далі доводьте в суді, що договір був дійсним.
Позитивні новели за оцінкою юристів

При всій критиці юристи виокремлюють і позитивні зміни в законопроєкті. Стаття 223 скасовує жорсткі вимоги до письмової форми правочину і вводить нову конструкцію електронної форми. Це може прирівняти комунікації в месенджерах до письмової форми, що відповідає сучасній комерційній практиці та гармонізує українське законодавство зі світовими нормами.

Статті 37, 38, 43 та 47 розширюють процесуальні права малолітніх, неповнолітніх, обмежено дієздатних і недієздатних осіб. Йдеться про права на самозахист, на звернення до суду, до уповноваженого Верховної Ради з прав людини та до прокурора. За оцінкою юриста Михайла Колядінцева, ці нововведення закривають реальну прогалину української юридичної практики, коли діти і недієздатні особи часто не мали ефективного механізму захисту від зловживань власних законних представників.

Стаття 196 вводить нову пряму відповідальність держави за шкоду життю та здоров’ю громадян. На підготовку законопроєкту до другого читання відвели 21 день. Усі залучені до розгляду учасники заявили, що готують свої пропозиції до другого читання. 254 народних депутати проголосували за законопроєкт у першому читанні.