Михайло Горбачов звернувся до Путіна і Трампа із закликом припинити гонку ядерного озброєння

Горбачов сказав, що настільки близько до критичної межі світ не наближався після початку 1953 р Думаю, що так само небезпечним був і жовтень 1962 – Кубинська криза. У першому випадку агресор помер при загадкових обставинах, в другому – відступив від своїх божевільних планів і незабаром був відправлений на спокій. В обох випадках ініціатива кризи виходила від СРСР і була проявом прагнення розширити підконтрольний йому простір на Земній кулі.

У 1987 році з божевільними претензіями комуністичних вождів на світове панування було покінчено. Саме Горбачов оголосив, що загальнолюдські цінності, і серед них перша – цінність життя – вище цінностей класових або національних. Світ зітхнув спокійно. Горбачов отримав Нобелівську премію миру. Наші ракети вже за Єльцина перестали цілитися в розвинені країни.

Росія ставала частиною нормального світу, який прагне жити, нехай і в конкуренції, але в добрих відносинах один з одним. Росію прийняли в G7, збиралися взяти в НАТО і в асоційовані відносини з Європейським Союзом.

Одне залякування ядерною смертю – вже злочин

І тут Путін, як колись Сталін, Хрущов та Брежнєв у Афганістані й Анголі, вирішив розширювати зону кремлівського панування. Мало здалося Росії. Спочатку Грузія в 2008-му, потім Україна в 2014-му, потім Сирія в 2015-му. Одна авантюра слідувала за іншою, і ось ми знову на межі ядерної війни.

Так, до Горбачова світ завдяки кремлівським старцям весь час жив під гнітом страху. "Истопник сказал, что Столичная очень хороша от стронция". Горбачов зробив світ єдиним, покінчивши з комуністичною агресивністю. Війна настільки відійшла в минуле, що філософ Френсіс Фукуяма проголосив у 1991 році "кінець історії".

А тепер Путін каже, мовляв, якщо немає Росії – навіщо існувати світу. Тобто він сам своєю недолугою і зовсім несучасною політикою довів світ до межі ядерної війни, і тепер так ставить питання.

Він вважає, що жителям Криму краще стати ядерним попелом, ніж бути громадянами України, що жителям Абхазії і Південної Осетії краще загинути в ядерній пожежі, ніж бачити замість російських солдатів блакитні каски ООН, що дітям Сирії краще задихнутися від хлору і померти в конвульсіях від зарину, ніж мирно жити без Асада в країні під міжнародним контролем.

Спочатку Путін приніс людей Росії в жертву своїм міжнародним авантюрам, прирікаючи їх на бідність, невлаштованість і смерть незрозуміло за що на чужій землі, розбещуючи молодь найманством і вбивством іншої людини за гроші, а тепер готовий принести в жертву своїм амбіціям весь світ.

У XXI столітті він коїть нечуваний злочин. Одне залякування ядерною смертю – вже злочин, а він готовий на більше.

Від ядерного протистояння світ повинен повернутися до співпраці й союзу всіх розвинених, усіх ядерних держав, а насамперед Росії, США і країн Європи. Світ готовий на це – і вибір тільки за Путіним. Задоволені геополітичні амбіції – ніщо в порівнянні з правом на життя і щастя мільярдів людей. Світ чекає, що Путін визнає свої помилки, допущені ним у 2008, 2014 і 2015 роках. Тільки за цієї умови світ знову буде міцний. Тільки тоді Росія зможе стати дійсно великою. Адже велич не в тому, щоб бути здатним всіх убити, а в тому, щоб допомогти жити всім щасливо і спокійно.

Андрій Зубов

Російський історик і політолог, доктор історичних наук