У це свято відзначають і День слов'янської письменності та культури

Святі рівноапостольні першовчителі й просвітителі слов’янські, брати Кирило й Мефодій походили зі знатної й благочестивої родини, що жила в грецькому місті Солунь. Святий Мефодій був старшим із семи братів, святий Костянтин (Кирило – його чернече ім’я) – наймолодшим. Святий Мефодій спочатку був у військовому званні й був правителем в одному з підлеглих Візантійської імперії слов’янських князівств, очевидно, болгарському, що дало йому можливість навчитися слов’янської мови.

Пробувши там близько 10 років, святий Мефодій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп. Святий Костянтин змалку відрізнявся великими здібностями і вчився разом з малолітнім імператором Михаїлом у найкращих вчителів Константинополя, у тому числі в Фотія, майбутнього патріарха Константинопольського. Святий Костянтин у досконалості осягнув всі науки свого часу й багато мов, особливо ретельно вивчав він твори святителя Григорія Богослова. За свій розум і видатні знання святий Костянтин одержав прізьвисько Філософа (мудрого). Після закінчення навчання святий Костянтин прийняв сан ієрея й був призначений хоронителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії, але незабаром залишив столицю й таємно пішов у монастир.

Розшуканий там і повернутий у Константинополь, він був призначений вчителем філософії у вищій Константинопольській школі. Мудрість і сила віри ще зовсім молодого Костянтина були настільки великі, що йому вдалося перемогти в дебатах вождя єретиків-іконоборців Аннія. Після цієї перемоги Костянтин був посланий імператором на диспут для дебатів про Святу Трійцю із сарацинами (мусульманами) і також здобув перемогу. Повернувшись, святий Костянтин відбув до свого брата святого Мефодія на Олімп, проводячи час у безперестанній молитві й читанні творів святих отців.

Незабаром імператор викликав обох святих братів з монастиря й направив їх до хазарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на якийсь час у місті Корсунь, готуючись до проповіді. Там святі брати чудесним чином знайшли мощі священномученика Климента, папи Римського (пам’ять 25 листопада). Там же в Корсуні святий Костянтин знайшов Євангеліє й Псалтир, написані "руськими літерами”, і людину, що говорить по-руськи, та почав навчатися в цієї людини читати й говорити на його мові. Після цього святі брати відбули до хазарів, де здобули перемогу в дебатах з юдеями й мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши там мощі святого Климента, повернулися в Константинополь. Святий Костянтин залишився в столиці, а святий Мефодій одержав ігуменство в невеликому монастирі Поліхрон, недалеко від гори Олімп, де він колись в подвигу проводив час.

Незабаром прийшли до імператора посли від моравского князя Ростислава, гнобленого німецькими єпископами, із проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати рідною для слов’ян мовою. Імператор покликав святого Костянтина й сказав йому: "Необхідно тобі йти туди, тому що краще за тебе ніхто цього не виконає”. Святий Костянтин з постом і молитвою взявся до нового подвигу. За допомогою свого брата святого Мефодія й учнів Горазда, Климента, Сави, Наума й Анґеляра він склав слов’янську абетку й переклав на слов’янську мову книги, без яких не могло відбуватися Богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир та вибрані служби. Це було 863 року.

Після завершення перекладу святі брати відбули в Моравію, де були прийняті з великою почестю, і стали вчити Богослужінню слов’янською мовою. Це викликало злість німецьких єпископів, що служили в моравських церквах Богослужіння латинською мовою, і вони повстали проти святих братів, стверджуючи, що Богослужіння може відбуватися лише одною із трьох мов: єврейською, грецькою або латинською. Святий Костянтин відповідав їм: "Ви визнаєте лише три мови, гідних того, щоб славити на них Бога. Але Давид викликує: Співайте Господеві вся земля, хваліть Господа всі народи, все що дихає хай хвалить Господа! І у Святому Євангелії сказано: Ідіть навчіть всі народи..”.

Німецькі єпископи були осоромлені, але озлобилися ще більше й подали скаргу в Рим. Святі брати були покликані до Риму для вирішення цього питання. Взявши із собою мощі святого Климента, папи Римського, святі Костянтин і Мефодій відбули до Риму. Довідавшись про те, що святі брати несуть із собою святі мощі, папа Адріан із кліром вийшов їм назустріч. Святі брати були зустрінуті з пошаною, папа Римський затвердив богослужіння слов’янською мовою, а перекладені братами книги наказав помістити в римських церквах і правити літурґію слов’янською мовою.

Перебуваючи в Римі, святий Костянтин занедужав і, у чудесному видінні сповіщений Господом про наближення кончини, прийняв схиму з іменем Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило заповів братові своєму святому Мефодію продовжувати їхню спільну справу – просвіту слов’янських народів світлом щирої віри. Святий Мефодій благав папу Римського дозволити відвезти тіло брата для поховання його на рідній землі, але папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них стали відбуватися чуда.

Після кончини святого Кирила папа, відповідно до прохання слов’янського князя Коцела, послав святого Мефодія в Панонію, рукоположив його в архієпископа Моравії й Панонії, на давній престол святого Апостола Андроніка. У Панонії святий Мефодій разом зі своїми учнями продовжував поширювати Богослужіння, писемність і книги слов’янською мовою. Це знову викликало лють німецьких єпископів. Вони домоглися арешту й суду над святителем Мефодієм, що його було заслано в ув’язнення у Швабію, де протягом двох з половиною років витерпів багато страждань. Звільнений за наказом папи Римського Іоанна VIII і відновлений у правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов’ян і хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу (пам’ять 16 вересня), а також одного з польських князів. Втретє німецькі єпископи почали гоніння на святителя, за неприйняття римського вчення про похождення Святого Духа від Отця й від Сина. Святитель Мефодій був викликаний у Рим, але виправдався перед папою, зберігши в чистоті Православне вчення, і був знову повернутий у столицю Моравії – Велеград.

Тут в останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав на слов’янську мову весь Старий Завіт, крім книг Макавеїв, а також Номоканон (Правила святих отців) і книги святих отців (Патерик).

Передчуваючи наближення кончини, святий Мефодій вказав на один зі своїх учнів – Горазда як на гідного собі спадкоємця. Святитель пророчив день своєї смерті й помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було здійснено трьома мовами – слов’янською, грецькою і латинською; він був похований у соборній церкві Велеграда.