Втікши від дорогої французької демократії в дешевшу і простішу автократію, актор зробив те ж саме, що роблять західні корпорації щодня, переводячи свої підприємства до Китаю, зауважують спостерігачі. Росіяни вважають цю історію фарсом і шкодують власних артистів, обділених увагою влади. Колишня дружина Депардьє каже, що Жерару у Франції "бракувало любові та уваги".

Надавши Обеліксу російське громадянство, Путін втрутився у внутрішні справи Франції, стверджує журналіст Le Nouvel Observateur, але присвячує коментар "трьом причинам обурення росіян". "Поза сумнівом, Жерара Депардьє дуже люблять у Росії як актора, але росіянам не подобається політичний галас навколо цієї епопеї", - пише автор.

По-перше, росіяни, як і французи, вважають цю історію фарсом. Вона видається тим більш абсурдною у світлі нещодавньої заборони на усиновлення російських дітей американцями і відсутності норми про надання подвійного громадянства Російської Федерацією. По-друге, актор нічого не зробив, щоб "заслужити" протекцію Путіна, а всі його слова про те, що Росія - велика демократія, не мають жодних підстав.

Окрім того, Володимир Путін в очах росіян повівся як цар, вирішивши дати громадянство своєму приятелеві Жерару просто тому, що він йому подобається; все це без дотримання закону або будь-якої юридичної процедури. Цей акт владного свавілля суперечить іншій дійсності: російський уряд нічого не робить для власних акторів, часто теж відомих, визнаних і дуже улюблених народом, зазначає автор статті.

"Але в Росії не потикаються в політику. Тут знають, чим це закінчується, і воліють мовчки розмірковувати про те, про що французи кричать на весь голос", - йдеться в статті.

Коли Депардьє отримав російський паспорт, англомовні ЗМІ вибухнули повними подиву і знущань коментарями, пише Вадим Нікітін у The New York Times, хоча "ніхто і оком не моргнув, коли паризькі фінансисти масово перетнули Ла-Манш разом зі своїми сім'ями (і банківськими рахунками) у грудні".

Тим часом, втікши від безладної і дорогої демократії в більш дешеву і просту автократію, актор зробив те ж саме, що роблять щодня тисячі західних корпорацій, які переводять свої підприємства в Китай, а управління ними - в ОАЕ, вказує Нікітін.

Депардьє в Росії зможе отримати користь з подвійних стандартів, які існують для еліти: для початку він стрімко отримав громадянство за президентським указом, тоді як прості люди змушені чекати на російський паспорт роками.

"Демократія і права людини недешеві, отож недивно, що такі країни, як Росія і Китай, мають своєрідну перевагу перед західними суперниками", - пише автор публікації.

За словами філософа Майкла Сендела, "логіка продажу і купівлі тепер застосовується не тільки до матеріальних товарів", вона "все більше керує всім життям людини". Тож радше ринки, а не людська жадібність і навіть не ненаситне черево Депардьє вийшли за всі можливі межі, іронізує автор статті. Оскільки раніше подібні речі - як-от громадянство в податковій гавані чи трудові права в тоталітарній країні, - не продавалися, а тепер їх можна купити, то годі звинувачувати людину або компанію за те, що вони роблять кроки, щоб їх придбати.

Оглядач Süddeutsche Zeitung назвав статтю про Депардьє - "Крик про любов". Як вважає Штефан Ульріх, причина тут аж ніяк не у втечі від французьких податків. Депардьє, який знімається, до речі, і в російській рекламі, просто "бракує любові у Франції, якою правлять соціалісти". Як сказала колишня дружина актора Елізабет, Жерар "залишив країну, тому що йому там не вистачало любові і уваги", а коли його чогось позбавляють, він стає жахливим провокатором. Окрім того, француз, якщо вірити його близьким родичам і друзям, ще не зовсім оговтався після смерті сина Гійома.

Тим часом у Франції не перестають сперечатися, які наслідки для Депардьє матиме його "російська витівка": частина суспільства вважає, що все це сильно нашкодить кар'єрі актора, інші й далі запевняють, що Депардьє незамінний для кіно. "Кожен сам має право обрати для себе, хто ж він, Жерар Депардьє, - актор чи платник податків", - йдеться у публікації.

Якщо Депардьє хоче втекти від французьких податків, йому доведеться проводити в Росії 183 дні на рік, а "це надто висока ціна за економію кількох сотень тисяч євро", пише в блозі The International Herald Tribune журналістка Маша Гессен. Вона зауважує, що "в Росії перший тиждень січня завжди проходить десь за межами звичайного простору і часу". У четвертий день "нескінченного російського свята" Бріджит Бардо заявила, що попросить російського громадянства, якщо французька влада приспить двох хворих слонів.

5 січня "російська зимова гульня" тривала: Депардьє приїхав у Сочі отримувати російський паспорт з рук самого Путіна. Пізніше актор вилетів у Мордовію, де йому запропонували посаду міністра культури. "Досі цей регіон був відомий радше виправними таборами, аніж культурою. Втім, якщо Депардьє там оселиться, в Мордовії буде проживати вже дві зірки - він і Надія Толоконникова", - пише автор, нагадуючи про учасниці Pussy Riot.

Депардьє ніколи не побачить Росію такою, яка вона є насправді для 99,9% його теперішніх співгромадян, впевнена оглядачка The New Republic Юлія Йоффе. Цей улюбленець Путіна "буде убезпечений від застарілої інфраструктури та трущобних злиднів, незрозумілих у країні, яка видобуває більше нафти, ніж Саудівська Аравія". Депардьє не доведеться ходити до російських лікарів, у нього не будуть вимагати хабарів - словом, він матиме чудесне життя, пише Йоффе.

Щоправда, в особливому чудовому світі живуть і всі забезпечені росіяни, і знаменитості в будь-якій країні планети, визнає автор. Але є один важливий нюанс: "західні чоловіки - а це неодмінно чоловіки - переселяються в Росію і вихваляють її за свободу і простоту". За їхніми словами, російські жінки красивіші, ніж західні, одягаються вони краще ("читай, відвертіше", - єхидно додає Йоффе"), більш улесливо ставляться до чоловіків ("а надто до багатих"), а в сексуальних стосунках завжди прагнуть догодити. "Західні експати сприймають ці риси вдачі росіянок як доказ своєї потаємної думки, що фемінізм - грубе знаряддя потворної західної жінки", - пише автор.

На додачу Росія здається експатам якимось не зовсім реальним світом: усе феєрично і непередбачувано. В їхніх очах це не беззаконня, а свобода від надокучливих правил. На думку Йоффе, росіяни ще й досі побожно схиляються перед гостями з Заходу і таємно хочуть "в якійсь самопринизливій формі стати західними людьми, відкинути свою неєвропейську частину, вбачаючи в ній щось ганебне і відстале, але попри все і далі наполягають на духовній перевазі Росії". "Дивний психологічний танець, що сягає корінням візантійського юродства", - підсумовує автор.

Переклад InoPressa