Про програму «Доступне житло» жителька Києва Олена Сошинська почула по радіо і одразу зацікавилась нею. Насамперед заінтригувала можливість купити квартиру в кредит під 3% річних. Решту зобов’язується компенсувати держава. Однак, проконсультувавшись з юристами, киянка вирішила почекати, адже, каже вона, не все те золото, що блищить. «Юристи пояснили мені, - розповіла дівчина, - якщо держбюджет не передбачатиме коштів на фінансування програми, тоді всі претензії банку будуть до мене, бо я позичальник за договором, і мені доведеться платити не 3% річних, а всі 16%».

На фінансування «Доступного житла» цього року виділили 50 мільйонів гривень, вказано на офіційному сайті державного Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. У Фонді запевняють, що цих грошей вистачить, аби підтримувати сімї, котрі договори уклали, й, аби залучити до програми ще незначну кількість бажаючих. За даними Мінрегіонбуду, нині в програмі беруть участь понад 1200 українців. Спочатку прогнозувалося, що «Доступним житлом» скористається 30 тисяч осіб. Водночас, за офіційною статистикою, у черзі за квартирами зараз стоїть понад мільйон українців. З огляду на ці цифри не важко вирахувати, що дієвість президентської ініціативи складає 0,12%.

Навіть дешевий кредит не по кишені

Виконавчий директор Української іпотечної асоціації Павло Матіяш налаштований песимістично стосовно перспектив цієї програми. «Можливо, на надані триста з чимось мільйонів гривень кредитів - 50 мільйонів якраз і вистачить на компенсацію. Але ж ми бачимо все рівно, що більше грошей не буде», - сказав Матіяш у розмові з DW. Висновок експерта: «Програма була разовою. З приводу того, наскільки вона була передвиборчою, краще уникнути цього коментаря», - не без сарказму підсумував Матіяш. 

Теоретично президентська програма «Доступне житло» мала б підтримати передусім середній клас. Однак її автори, очевидно, не врахували такий момент як зубожіння українців. Президент української Асоціація професійних управляючих нерухомістю Генріх Людкевич, відповідаючи на запитання DW, звернув увагу на низькі доходи населення, що робить непопулярними й державні житлові програми.

«Малий бізнес практично не розвивається, а вчителі, держслужбовці й лікарі на яких, власне, програми і розраховані, не мають достатньо грошей, аби купувати житло навіть за максимально дешевими кредитами, - констатував Людкевич. - Окрім цього кредити надають банки, які нині зважливо підходять до позичальників».

Від бюджету до бюджету

На думку Людкевича, справу, можливо, ще вдалося б зрушити з місця, якби фінансування держаних житлових програм було захищено законом, а не так як нині - від бюджету до бюджету. Також, каже він, хотілося б більше грошей на програму. «Для одного мільйона людей, що нині стоять у черзі на житло, суми, що виділяються, - це мізер», - каже Людкевич.

Тим часом киянці Олені Сошинський залишається лише мріяти про власні стіни: «Півзарплати я витрачаю на орендоване житло, при цьому усвідомлюючи, що воно ніколи за жодних обставин не стане моїм. Отже, всі гроші летять на вітер. Якби ж програма «Доступне житло» була належно захищеною, я б до неї долучилась і могла б платити й три тисячі гривень щомісяця, але вже за своє житло».