Можливо, Дмитро Медведєв не знайшов у собі мужності, необхідної для цієї боротьби, можливо, його шантажували, але переворот, здійснений Путіним, ставить хрест на демократизації Росії, пишуть ЗМІ. Західний бізнес не буде скаржитися: він любить, коли все можна купити "з одного прилавка", а особиста диктатура це забезпечує. Росіяни реагують байдуже.

"Не сумуй, маленький Діма", - пише оглядач Foreign Policy Стівен Сестанович. "Вище ніс, пане президент. Останні чотири роки не були розтрачені вже геть даремно". Медведєв змінив російське політичне життя в такому напрямі, що Путіну буде набагато важче повернути Росію до минулого, вважає автор статті.

"Секрет Полішинеля цієї тривалої драми передачі влади полягає в тому, що значна частина російської політичної еліти, навіть безпосередні підлеглі Путіна, не хотіла, щоб Путін повертався на президентський пост". На думку цих людей, Путін більше не здатний просувати країну вперед і перетворить її в щось на зразок Центральної Азії. Багато хто висловлював свої аргументи відкрито, через ЗМІ. А відмова Кудріна працювати в уряді Медведєва - фактично "різка критика плану Путіна в цілому і всієї його політики теж", вважає Сестанович.

Автор пише, що все це знаменує зміни на краще. "Чотири роки тому, коли найкращий друг Путіна часів служби в КДБ Сергій Іванов не став-таки кандидатом ву президенти, він, якщо вірити чуткам, жбурнув у телевізор попільничку. Але він не засуджував публічно вище начальство, не відмовився служити Медведєву, і люди не гадали, чи стане він лідером опозиції (як припускають щодо Кудріна)", - йдеться в статті. Поточні події більше схожі на реальне політичне життя, радіє Сестанович.

Чи міг Медведєв зробити більше? На думку автора статті, Медведєв міг би стати незалежним політиком і залишитися на другий термін тільки за умови, що став би популярнішим за Путіна. "А єдиним способом була б низка успіхів, що мають резонанс у суспільстві. Але Путін такого не допустив би", - переконаний Сестанович.

Володимир Путін, мабуть, має намір простояти біля керма влади довше, ніж радянський диктатор Йосип Сталін, пише австрійський політолог Марті Малек на сайті Die Presse. Оскільки ніхто не сумнівається в його перемозі в березні 2012 року, а потім і в 2018 році, ця людина стоятиме біля керма не менш як 12 років. Однак і потім пенсія йому навряд чи загрожує: за умови необхідних змін у конституції він може перегнати Сталіна і пробути при владі років 30. "Проте довге перебування при владі однієї людини і демократія не мають між собою нічого спільного", - вказує автор.

Притому що Москва охоче погоджується на трансфер технологій, кредити та інвестиції з Заходу, щодо "імпорту таких західних цінностей, як демократія, свобода слова, громадянські права, правова державність і громадянське суспільство", вона демонструє тотальну закритість, мовиться в статті.

Напевно, жодний авторитетний експерт у Росії або за її межами не розраховував серйозно на те, що Медведєву вдасться стати самостійною політичною фігурою і звільнитися від "короткого повідка" Путіна. Звістка про повернення Путіна в Кремль мало для кого стало несподіваною, але, виходить, що російський народ не мав змоги взяти участь у "виборах із заздалегідь невідомим фіналом" з 1999 року, констатує автор.

Як зауважує автор статті, з 12 млн жителів російської столиці на акції протесту проти політичної угоди Путіна і Медведєва вийшли лише кількасот. "Виходить, що більшість або підтримує лінію Путіна, або демонструє повну байдужість до подій у їхній країні. Що це? Аргумент на користь Путіна чи проти політичної зрілості російського суспільства"? - запитує Малек.

Французька Liberation вважає самоусунення Дмитра Медведєва "небезпечним". "Це як зазвичай, все було відрепетировано заздалегідь і зіграно як по нотах, скажуть ті, хто завжди вважав, що Росія генетично запрограмована на диктатуру, але те, як Дмитро Медведєв відмовився від участі у президентських перегонах і запропонував Володимиру Путіну стати президентом, пов'язано аж ніяк не з генетикою", - пише Бернар Гетта.

Від початку Медведєв боровся з корупцією, виступав проти цензури в Інтернеті, викривав сваволю міліції, сприяв зближенню з Європою і Америкою і навіть відмовився накладати вето на резолюцію РБ ООН щодо Лівії. Тоді Путін публічно розкритикував західний "хрестовий похід", але Медведєв, також публічно, відстояв свій вибір і "швидко перетнув Рубікон, запропонувавши мільярдерові Михайлу Прохорову очолити "Правое дело" - партію-привид, яка могла б стати інструментом для його переобрання", йдеться в статті. "Все, здавалося, було готове для зіткнення наступної весни президента, що йде, і прем'єр-міністра, але Прохорова виключили з керівництва "Правого дела", а через десять днів Медведєв відступився і навіть сам запропонував пост президента своєму попереднику", - шкодує Гетта.

"Можливо, Дмитро Медведєв не знайшов у собі мужності, необхідної для цієї боротьби. Можливо, його шантажували, адже в Росії неможливо так довго входити у владні кола, не скомпрометувавши себе причетністю до їхніх зловживань, - міркує оглядач. - Усі гіпотези припустимі, але переворот, здійснений Володимиром Путіним, який тепер може спокійно додати собі ще два 6-річних терміни, ставить хрест на надіях на демократизацію Росії. Над відносинами Москви із західними столицями знову нависла невизначеність, і вихід Медведєва з боротьби створює небезпечний вакуум".

Медведєву вдалося стати уособленням демократичних устремлінь нового середнього класу, стверджує журналіст: молодого, стомленого від корупції, прозахідно-орієнтованого і охочого нарешті дочекатися появи правової держави, що захищає громадян і бізнес від свавілля влади. Тепер у цієї нової Росії не залишилося нікого, в кого вірити, резюмує автор.

Наступна російська революція почалася, передбачає в публікації в The New York Times Христя Фріленд, редактор агентства Reuters. Правда, вона вважає, що російський народ вийде на вулиці скидати диктатора тільки через 20, 30 або 40 років ("коли саме, залежить радше від цін на нафту").

"Нам з 1996 року відомо, що Росія - недемократична країна. Тепер нам відомо, що Росія - і не диктатура однієї партії, одного духовного стану, однієї династії. Це режим, яким править одна людина", - мовиться в статті.

У 2008 році Путін і його друзі намірилися "створити самовідтворювальну інституційну базу режиму, який Путін привів до влади в 2000 році". Але виконати це завдання не вдалося, і Росія перетворилася на неоспадкоємний режим, який вибивається і з російської історії, і з глобальних тенденцій. Російські царі засновували свою легітимність на походження і віросповідання, генсеки були зобов'язані владою партії та ідеології. "Єдиний фундамент правління Путіна - сам Путін", - вважає автор.

"Одна з рис патерналістських режимів - той факт, що вони володарюють, залякуючи і принижуючи", - продовжує Фріленд, вбачаючи ці риси в нинішній Росії. Найсильніше принизили Медведєва: йому довелося особисто оголошувати про своє "зречення від Кремля".

Але західний бізнес не буде скаржитися. "Топ-менеджери люблять, коли все можна купити "з одного прилавка", а особиста диктатура це забезпечує", - пояснює автор статті. Західному бізнесу диктатури імпонують також передбачуваною стабільністю.

Тим часом у патерналістських режимів є два вразливих місця: фінанси (за підрахунками одного російського економіста, режим Путіна захитається при ціні на нафту нижче за 60 доларів) і відсутність механізму передачі влади. "Для режиму цього типу єдина спадкоємність - клонування лідера. У 2008 році Путін хотів навіяти нам, що може піти на спокій і поїхати на дачу, як Єльцин. Тепер Путін не зможе оселитися на дачі - йому доведеться так і померти в Кремлі", - зауважив Іван Крастєв, глава Center for Liberal Strategies (Софія).

Переклад InoPressa