У 1980 роках, коли Іран боровся проти Іраку, фрукти і куряче м'ясо було в країні - предметом розкоші.

В цілому, іранці вважали, що їх молода ісламістська республіка потребує захисту від Саддама Хусейна і його західних прибічників. Люди з великих міст здебільшого відчували дефіцит і інші поневіряння із патріотичних міркувань.

Два з половиною десятки років потому Іран досі схожий на країну у військовий період, хоча поки гармати пиляться.

Ціни на основні продукти харчування, одяг та електронні товари різко зросли в результаті міжнародних санкцій і падіння валюти. Місцева валюта - ріал - впала майже вдвічі за останній рік. Ніхто не вірить в офіційну цифру інфляції - 24%.

Державні службовці змушені підпрацьовувати чорноробочими, щоб компенсувати свою падаючу купівельну спроможність.

Солідарність 1980 років кудись зникла. Минулого місяця дефіцит курячого м'яса викликав міні-бунти. Заговорити з таксистом у Тегерані - значить дозволити йому поплакатися на нещасну долю.

Навіть під час Рамадану, традиційного місяця стриманості і благочестивого самоаналізу, люди часто курять чи жують жуйки, відкрито протестуючи проти офіційної пропаганди.

"Як я можу поститися 18 годин на добу, - питає торгаш з ринку, - якщо мої нерви натягнуті до неможливості?"

Лідери країни пізно усвідомили, що їх наполягання на збагаченні урану прямо перед обличчям Заходу, завдасть болю власному населенню.

Верховний лідер Алі Хаменеї закликав до "економіки опору", заснованій на самозабезпеченні. Якщо м'ясо недоступне, заявив один з релігійних лідерів, люди мають обходитися яєчним супом.

Насправді, Іран значно багатший, ніж він був під час військових років у 1980-х. Принаймні на папері він заробив 120 мільярдів доларів на нафті за фінансовий рік, який закінчився у травні 2011 року.

Дещо з того пішло на задоволення улюблених субсидій для бідних президента Махмуда Ахмадінежади, але значні кошти знайшли своє місце в кишенях старших чиновників, колишніх революційних ватажків і бізнесменів зі зв'язками.

Porsche каже, що за 2011 рік продав Тегерану більше машин, ніж будь-якому іншому місту Середнього Сходу.

Загальновідомо, що політика і економіка там взаємопов'язані. Незадовго до Рамадану на розкішне весілля сина впливового бізнесмена увірвався ОМОН в масках, скоріш за все направлений туди політичними конкурентами.

До жаху гостей, поліція застосувала сльозоточивий газ і дрібні патрони, в той час, як перелякані до смерті сусіди за цим спостерігали із вікон сусідніх будинків.

Найгірші наслідки нафтових санкцій тільки зараз починають відчуватися. В результаті ембарго Євросоюзу такі покупці, як Південна Корея та Туреччина переключилися на інші країни-постачальники, переважно Саудівську Аравію.

До того ж затримуються платежі, через те що Іран виключили з системи електронних банківських розрахунків.

Чеки за нафту зменшились на третину з початку року. І це тоді, коли промисловість намагається закупити нове обладнання і побудувати сховище для зростаючої кількості нафти, на яку ще не знайшлися покупці.

Своя ціна

Верховний лідер не підтримує залежність Ірану від прибутків за гідрокарбонат, і закликає інвестувати у ненафтовий сектор країни.

Але спекуляції обіцяють більші прибутки. Промислові лінії на півдні Тегерану пиляться, поки інвестори скуповують іноземні валюти і активи у якості інструментів хеджування.

Мабуть, не дивно, що важко знайти іранця, який би вважав, що їх страждання - це саме та ціна, яку треба платити за ядерну самодостатність як бар'єр проти зміни режиму зі сторони. Це те, на чому наполягають їхні лідери. Але у них мало що виходить через чвари між собою.

Менше ніж рік залишився до закінчення терміну правління Ахмадінежади. І тоді він, скоріш за все, програє боротьбу супротивникам, які користуються підтримкою Хаменеї.

Тридцятого липня найбільш контроверсійний конкурент президента Есфандьяр Рахім Машаї був присуджений до смертної кари за участь у банківських махінаціях на суму 2,6 мільярдів доларів.

За чутками пан Машаї буде сам захищати себе. Президент звинуватив своїх політичних супротивниках у спеціальному збільшенні інфляції з метою нашкодити йому.

Парламент планує забрати в уряду право наступного року проводити вибори. Мабуть, щоб "обрати" більш слухняного кандидата, який би повністю підпорядкувався верховному лідеру, якого улесливі учні називають квазібожественим.

Ісламська республіка зараз найменше в пошані, починаючи з революції 1979 року, яка поклала край монархії, за якою деякі ностальгують.

У 2009 році середній клас іранців запустив продемократичну агітацію у відповідь на підроблене обрання Ахмадінежада. Але більшість бідняків проігнорували протести, і їх було подавлено.

Однак, з тих пір незадоволення поширилось. Зі слів одного батька, який намагається відіслати сина на навчання до Канади: "А чого йому залишатися? Спостерігати за тим, як країну поглинає хаос?"

Страх в боротьбі з ненавистю

Наряду з усіма цими негараздами існує страх, що Ізраїль або США атакуватимуть іранські ядерні об'єкти або посіють ширший регіональний конфлікт.

Іран, здається, засновує свою міжнародну політику на припущенні, що незалежно від результатів ядерних переговорів з Радою Безпеки ООН, до якого входять п'ять постійних членів плюс Німеччина, Захід схиляється до повалення режиму.

Як свідчення цього, Іран наводить не тільки санкції, але і спалення п'ятьох вчених, які працювали над ядерною програмою, а також інфільтрацію комп'ютерного вірусу, ймовірно США або Ізраїлем в систему головного заводу зі збагачення.

Іранці також бояться, що вони можуть втратити Сирію у якості союзника проти США, якщо сирійського президента Башара Ассада відсторонять від влади.

Четвертого серпня 48 іранців було викрадено поблизу сирійської столиці Дамаскус революціонерами, які заявили, що їх жертви виконували військову місію.

Іран запевняє, що заручники є паломниками і просить Туреччину і Катар, які мають хороші стосунки з революціонерами, втрутитися з метою їх звільнення.

Лояльність Ірану до пана Ассада, частково покликана стримати позицію конкурента у регіоні, Саудівської Аравії, на користь сирійським повстанцям.

Прихильники жорсткої лінії поведінки в Тегерані були звинувачені за нещодавні заворушення у східних провінціях Саудівської Аравії.

Зі свого боку Саудівська Аравія, крім як перебирає покупців іранської нафти, ще й приговорила до смерті кількох іранських засуджених, які до того декілька років нудилися в саудівській тюрмі.

Звичайні іранці потерпають від політики конфронтації, про яку з ними не радились. У 2006 році, коли адміністрація Буша і європейські союзники розробляли перший варіант каральних заходів для Ірану, мова йшла лише про "розумні" санкції, що торкалися лише ядерних ініціатив Ірану.

В реальності, шість років потому, маємо народ, який перевірив свою витривалість і стоїть перед наступною небезпекою: що сьогоднішня майже-війна перетвориться на завтрашню війну.