Учора прем’єр-міністр України Микола Азаров та міністр житлово-комунального господарства Анатолій Близнюк урочисто відкрили роботу триденного виставкового форуму "Доступне житло": від держави до людини, від ідеї до квартири", приуроченого 21-й річниці проголошення незалежності України. Упродовж трьох днів чиновники різних рівнів планують обговорити різні аспекти державної житлової політики. То що ж таке "доступне житло"?

Як виявляється, це словосполучення можна трактувати по-різному. Історія багатодітної родини Хомич, яка 2010 року вирішила скористатися державною програмою "Доступне житло: 70 на 30" (70% вартості квартири інвестор сплачує сам, 30% — покриває держава) і придбала квартиру в запропонованому програмою житловому комплексі "Петрівське", яскравий тому приклад.

Понад п’ять років тому в передмісті Києва з’явився новий будівельний майданчик. 2008 року інвестори уклали угоди про участь у фонді фінансування будівництва з ККУП — "Фінансовою компанією "Житло-інвест" (директор Михайло Валентинович Сірий). Забудовником об’єкта було обрано ТОВ "Екобуд" (генеральний директор Андрій Юрійович Сербін — син народного депутата від Блоку Юлії Тимошенко Юрія Сербіна), його замовником — ТОВ "Бастіон 2005" (директор — Павло Миколайович Татаренко).

Більшість довірителів сплатили того ж року повну вартість квартир. Термін введення об’єкта будівництва в експлуатацію було зазначено четвертим кварталом 2008 року. Згодом він переносився ще п’ять (!) разів. Однак і після фактичної здачі в експлуатацію (30 червня 2011 року) жити в ньому було практично неможливо, адже були відсутні майже всі необхідні комунікації.

Про усю цю передісторію сім’я Хомич дізналася надто пізно. 2002 року Валерій Хомич вирішив скористатися допомогою держави у вирішенні квартирного питання своєї молодої родини й, як годиться, став на чергу. Через два роки, за сприяння Фонду молодіжного житлового кредитування, сім’я взяла в кредит невеличку (30 метрів квадратних) однокімнатну квартиру. Однак вже згодом у сім’ї Хомич народилося ще двійко хлопчиків. Тож багатодітній родині тулитися в однокімнатній квартирі стало тісно, й 2010 року сім’я вдруге звертається по допомогу до держави й стає власником двокімнатної квартири у вищезгаданому ЖК "Петрівське".

"Ми були безмежно щасливі, — пригадує Валерій. За виручені від продажу однокімнатної квартири гроші нам вдалося погасити попередній кредит і фактично виплатити нову двокімнатну квартиру (родина Хомич скористалася програмою "Доступне житло"). Нам удвічі вдалося збільшити свою житлову площу. Адже ми жили на 30 квадратних метрах, а тепер придбали 70".

Та чи могла тоді, у листопаді 2010 року, родина Хомич подумати, що насправді радіти їм нема підстав, що їхня квартирна проблема не просто не вирішилась, а лише почалась, так само як і в решти 18 родин, які разом з ними придбали "доступне житло" в цьому будинку. Чи міг Валерій Хомич передбачити, що в серпні 2012 року на диктофон журналістові буде говорити, що він і всі члени його родини через "доступне житло" не поліпшили свої житлові умови, а, навпаки, погіршили, фактично стали бомжами: без прописки, без даху над головою і з трьома дітьми на руках?

Родина Хомич заселилась у нову квартиру 15 червня 2011 року, хоча нова домівка була ще не готова до експлуатації. "Мусили. У нас не було коштів, щоб винаймати житло, а невідомо, скільки забудовник ще тягнутиме... — розповідає Валерій. — Тому в червні 2011 року ми підписали договір, що починаємо робити в квартирі ремонт. І, можна сказати, фактично заселилися в квартиру. У нас не було постійного водо-, газопостачання, електроенергії. Все було тимчасово підключено з будівельного майданчика". До слова, в таких умовах мешканці цього будинку живуть і донині.

А за паперами будинок вже понад року (від 30 червня 2011 року) здано в експлуатацію. Тепер, як розповідає співрозмовник, цією декларацією про готовність прикривається від інвесторів не лише забудовник, фінансова компанія, а й міністр. "Я сам не був на зустрічі, бо мав відрядження. Ходили наші інші інвестори. То їм міністр Близнюк відповів, що чого ви до мене ходите, от декларація, що будинок здано. Якщо є якісь проблеми, йдіть у суд", — каже Хомич.

Але до суду, говорить чоловік, звертатися — марна справа. У піраміді з трьох організацій — замовник, фінустанова та забудовник — марно шукати винного, читаємо в матеріалі Алли Дубровик "Чи таке воно доступне "Доступне житло"?" в газеті "День".

30-річний Сергій Кравчук спробував отримати кредит за програмою "Доступне житло", під 3% річних. Він працює торговим представником у Вінниці. Офіційно отримує 5 тисяч гривень. Його дружина — 1,1 тис. Хотіли б двокімнатку, щоб було місце для дітей. Кравчуки пішли в обласний фонд сприяння молодіжному будівництву.

"Нас кілька пар зібрали в актовій залі. Сказали, що сім'ї з двох людей треба заробляти мінімум 6 тисяч гривень. Також треба довести, що нам потрібне житло. Способів є три — стати на квартирну чергу, бути прописаним у якомусь гуртожитку або не менш як п'ять років офіційно винаймати квартиру, — розповідає Сергій. — Ми із дружиною знімаємо житло восьмий рік. Але договору оренди немає".

"Пільговий кредит дають лише на новобудови. Вони дуже просторі. Однокімнатні не менш як на 42 "квадрати", двокімнатні — від 60. Але сім'ї з двох людей пільговий кредит положений не більш як на 40 квадратних метрів. Якщо хочеш більшу площу, різницю мусиш доплатити разом із першим внеском. Ми хочемо двокімнатну. Щоб отримати пільговий кредит, треба оплатити власним коштом майже половину вартості квартири. Та все одно охочих забагато. Треба чекати два-три роки. Коли ми поцікавилися гарантіями, що програма працюватиме, начальник кредитного відділу відповів: "У нашій країні немає впевненості ні в чому", - розповідає Сергій.

Кравчукам так і не надали кредит. Від початку дії програми "Доступне житло" пільгову іпотеку оформили три родини вінничан, пише Поліна Романова у статті "Пільгового кредиту на житло треба чекати три роки" в "Газеті по-українськи".

Суть програми "Доступне житло" в тому, щоб допомогти купити квартиру тим, хто сам не в змозі накопичити достатню суму грошей. Програма ділиться на декілька напрямів. По одному держава субсидує 30 відсотків від вартості житла. По іншому напрямку родини зможуть взяти іпотечний кредит під 3 відсотки річних, а решта відсотків покриє держава. Для цих цілей у бюджеті закладено 1 мільярд гривень. А на наступний рік Мінрегіонбуд буде просити вдвічі більше.

Спочатку уряд поставив завдання добудувати ті будинки, які закинули майже на стадії готовності. Як кажуть у народі, "недобуди".

"Але рано чи пізно такі недобудовані будинки закінчаться. І без заділу на майбутнє програма може застопоритися, - розповів Анатолій Близнюк на прес-конференції. - Треба готувати будмайданчика, інфраструктуру, щоб будувати і надалі. Щоб ми і далі могли продовжувати такий важливий для людей проект, як "Доступне житло". Крім того, треба вирішувати, що будемо робити з кварталами старої забудови - хрущовками, з аварійним житлом. За нинішнім законодавством, щоб відселити хрущовку, потрібно мати згоду кожного жителя. Хоч би один не хоче переїжджати - і все, ми вже нічого не можемо зробити. Можливо, треба переглянути окремі норми законодавства.

Іноді неможливо вести повноцінне будівництво через декількох приватних будинків, власники яких не хочуть переїжджати. Такий приклад є в Києві, в мікрорайоні Позняки. "Київміськбуд" будує багатоповерхівку, а посеред будмайданчика стоїть приватний будинок.

"Господар сказав: дайте мені 100 мільйонів - і тоді я з'їду. Інакше нікуди не піду!" - таку історію розповів журналістам Анатолій Близнюк.

За словами міністра, програма "Доступне житло" розрахована на кілька років. Але ця ініціатива - тільки перший поштовх до індустріального масового будівництва. Зараз уряд активно "промацує" ринок. Цікавиться, що потрібно зробити державі, забудовникам, місцевим органам влади для того, щоб люди могли купити собі житло, пише Олена Клімова у статті "Держава намагається максимально здешевити собівартість квартир" в газеті "Комсомольська правда в Україні".

"Це комплексне завдання не на один рік. Українська держава повинна бути партнером з соціально відповідальним бізнесом", - резюмував міністр.