Вважається, що спогад на якийсь час стає активним, "пожвавлюється", щоб новий досвід, нові відчуття внесли до нього свої корективи.

Спогад може стати для нас менш значущим, якісь події в ньому слабшають, і в перетвореному вигляді він "упаковується" в довгострокову пам'ять, відзначають дослідники.

Як зазначають вчені, молекулярною основою для таких операцій з пам'яттю є глутаматний рецептор на поверхні нейронів.

Глутамат (глутамінова кислота) - один з найважливіших нейромедіаторів в мозку, за допомогою яких здійснюється передача сигналу з нейрона на нейрон. Щоб ловити молекули глутамату, на поверхні нервових клітин є спеціальні білки-рецептори.

Як виявилося, ослаблення спогаду, відхід його в довгострокове сховище супроводжується поглинанням глутаматних рецепторів. У процесі ендоцитозу шматочок клітинної мембрани нейрона з цим рецептором вдавлюється всередину і утворює бульбашку всередині клітини, зникаючи з її поверхні.

Експерименти з тваринами показали, що з моменту відновлення страшного спогади процес занурення рецепторів у клітину відбувається протягом чотирьох годин.

За цей час пам'ять модифікується, і цей спогад може бути підправлено з урахуванням подальшого життєвого досвіду. Але якщо заблокувати ендоцитоз рецепторів, то він залишиться як новенький; тварина збереже страх і тривожність на первинному високому рівні і може перебувати в такому стані від кількох годин до декількох днів.

Швидше за все, нова інформація сприяє ослабленню нейронних зв'язків між клітинами, в яких записано спогад; зниження числа рецепторів для нейромедіатора зменшує міцність і ефективність передачі сигналу пам'яті, констатують вчені.

Час і місце появи та зникнення рецепторних молекул визначають, чи буде тварина або людина жити нормальним життям - або ж у постійному страху.

За словами вчених, якщо зуміти вплинути на динаміку глутаматних рецепторів, можна позбавити людину від багатьох психоневрологічних розладів, починаючи з різноманітних фобій і закінчуючи посттравматичним синдромом, за матеріалами: Компьюлента .