Михайло Горинь - відомий український дисидент, правозахисник і політв'язень, - помер вночі 13 січня 2013 на 83-му році життя, повідомляє РБК-Україна з посиланням на офіційний сайт Львівської міської ради.

"Вся громада міста висловлює співчуття рідним і близьким почесного громадянина Львова Михайла Гориня. Він назавжди залишиться в пам'яті і в серцях кожного львів'янина", - йдеться у повідомленні.

31 липня 2012 у Львові на 72 році життя померла поетеса-дисидентка Ірина Калинець.

Довідка

Михайло Горинь народився 17 червня 1930 року в селі Кнісело Жидачівського району Львівської області. Батько хлопця керував сільською "Просвітою" та районною нелегальною організацією ОУН, за що і був репресований польською владою. У грудні 1944 р. Михайла разом з матір'ю було депортовано радянською владою до Сибіру, ​​але по дорозі на заслання їм удалося втекти. Після втечі сім'я легалізувалася в Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. Там у 1949 р. Михайло Горинь закінчив школу.

З 1949 до 1955 року навчався на відділенні логістики і філософії Львівського університету. Однак, 1953 року був виключений з університету за відмову вступити в комсомол. Пізніше, коли ректором став академік Євген Лазаренко, Горинь прийшов до нього на прийом, розповів про себе, після чого ректор розпорядився прийняти в нього іспити і зарахувати до університету.

Після закінчення вищої школи працював учителем логіки, психології, української мови та літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського районо. Організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. Він автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці.

Активний шістдесятник, 1962 налагодив контакти з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-визвольного руху. Організовував розповсюдження політичної літератури, виданої за кордоном, і самвидаву.

У серпні 1965 року його було заарештовано за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди, а в квітні 1966 року засуджено на шість років у таборах суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії. Там Михайло Горинь також не залишив агітаційну роботу - у результаті за пропаганду і поширення самвидаву серед в'язнів мордовських таборів в липні 1967 року Гориня відправляють у Володимирський Централ. Звільнився Михайло Горинь у 1971 році.

А вже в серпні 1978 р. разом з В'ячеславом Чорноволом відновив журнал "Український вісник", який Чорновіл, Михайло Косів і Ярослав Кендзьор почали видавати у 1970 році.

Крім того, Михайло Горинь брав активну участь у діяльності Української Гельсінкської групи, створеної 1976 року. Разом з В'ячеславом Чорноволом і братом Богданом Горинем він розробив "Декларацію принципів Української Гельсінської Спілки", оприлюдненій 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. У вересні цього ж року Михайло організував і очолив робочу групу захисту українських політв'язнів, яка увійшла в міжнародний комітет захисту політв'язнів.

Брав участь у кількох нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР.

3 грудня 1981 Гориня було знову заарештовано, а 25 червня того ж року засуджено за "антирадянську агітацію і пропаганду й відмову дати свідчення у справі Івана Кандиби" до 10 років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і 5 років заслання. Помилуваний в 1987 року, реабілітований у 1990 році.

У 1989 році працював в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову в Києві. На установчому з'їзді НРУ, який відбувся 8-10 вересня, обраний головою секретаріату партії. 1990 року обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював в комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.

З набуттям Україною незалежності Михайло Миколайович Горинь активно включився в політичне життя.

З травня 1992 року по жовтень 1995 року він голова Української Республіканської партії. Після розпаду УРП 1997 стає одним із засновників Республіканської Християнської партії. З грудня 1992 року очолює Конгрес національно-демократичних сил.

19 травня 2000 року його обрано головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. З тих пір займався проблемами української діаспори.

2000 року Михайла Гориня "за видатні особисті заслуги перед українською державою в галузі державного будівництва, активну багаторічну громадсько-політичну діяльність" нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Михайла Гориня також нагороджено Орденом Свободи (16 січня 2009 року), Орденом "За заслуги" II ступеня (26 листопада 2005 року) і III ступеня (19 серпня 1998 року), Орденом "За мужність" I ступеня (8 листопада 2006 року), а також Горинь отримав Нагороду Президента України (19 серпня 2011 року).