Близько ста людей зібралися у неділю, 13 березня, у Києві, на майданчику біля прохідної Подільського трамвайного депо, щоб вшанувати жертв Куренівської трагедії.

55 років тому хвиля розрідженої земляної маси заввишки 10 метрів затопила Куренівку.

Про це повідомляє Укрінформ.

Зокрема, на захід прийшли ветерани-транспортники, очевидці "Куренівського потопу", родичі загиблих, працівники комунального підприємства "Київпастранс" та громадські діячі, які вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Наразі тривають заходи у пам'ять жертв, після цього відбудеться покладання квітів до меморіалу пам'яті жертв цієї трагедії.

Нагадаємо, на початку 50-х років у зв’язку з забудовою Сирецького житлового масиву в Києві треба було збільшити виробництво цегли на Петрівських цегельних заводах, що функціонували тоді в районі нинішнього Куренівського тролейбусного депо (вул. Сирецька, 25). На кар’єрах цих заводів розпочиналась підготовка до розкривних робіт у великих обсягах.

Щоб зменшити витрати на вивезення ґрунту, було запропоновано розріджувати його водою і цю масу по трубах перекачувати до Бабиного Яру. Таким чином можна було зменшити витрати на транспортування ґрунту й одночасно замити яр, на місці якого планувалось створити парк культури й відпочинку.

Замив Бабиного Яру розпочався з 1954 року. З 1954 по лютий 1961 року включно до Бабиного Яру було перекачано 3 341 378 кубічних метрів розрідженої маси. У процесі виконання робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Так, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.

Внаслідок порушень, у штучному водоймищі Бабиного Яру води зібралось удвічі більше від проектної норми. Вода почала шукати собі вихід і знайшла його в греблі № 4 (вона була споруджена між територією лікарні ім. Павлова і вул. Олени Теліги).

Гребля почала розмиватись і раптово зруйнувалась. Це сталося вранці 13 березня 1961 року приблизно о 9 годині 20 хвилин і тривало 10 – 15 хвилин. Вал рідкої земляної маси заввишки 8 - 10 метрів з гуркотом ринув у бік вулиці Фрунзе, зносячи все на своєму шляху: дерева, будівлі, транспорт, людей.

Основний удар припав на трамвайний парк ім. Красіна (нині Подільське трамвайне депо), його територія перетворилася на суцільне озеро. Безвинно загинули 50 електротранспортників, 48 родин (147 осіб), які проживали в гуртожитку, залишились без даху над головою.

За часів радянської влади ця сумна дата була під забороною. Вперше відкрито електротранспортники вшанували пам'ять жертв катастрофи 1991 року. А через три роки тут було відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбовано прізвища усіх загиблих електротранспортників.

Офіційно в трагедії загинули 150 осіб. Проте, за оцінками експертів, трагедія забрала життя від півтора до двох тисяч людей.