Сьогодні виповнюється 50 років від дня заснування легендарного британського рок-гурту The Rolling Stones. 12 липня 1962 року Мік Джаггер, Кіт Річардс, Дік Тейлор, Брайян Джонс, Ієн Стюарт та Мік Айворі вперше вийшли під цим ім'ям на сцену клубу Marquee Jazz Club. 

Дебют гурту відбувся 12 липня 1962 року на сцені Marquee Jazz Club. До першого складу рок-гурту увійшли Мік Джаггер (Mick Jagger) - вокал; Кіт Річардс (Keith Richards) - ритм-гітара, вокал; Дік Тейлор (Dick Taylor) - бас; Брайан Джонс (Brian Jones) - соло-гітара, вокал; Ієн Стюарт (Ian Stewart) - клавіші; Мік Айворі (Mick Avory) – ударні.

Спочатку гурт називався The Rollin Stones. Музиканти виконували пісні американських авторів, а також блюзменів Мадді Уотреса (Muddy Waters) і Бо Дідлі (Bo Didley), а також виступали із цілком естрадними номерами, обробляючи їх у своїй манері. Саме пісня Мадді Уотерса Rollin Stone лягла в основу назви гурту. Ідею запропонував Брайан Джонс, у той час центральна фігура в групі.

У серпні 1962 року замість Діка Тейлора, який пішов з гурту, в колектив прийняли Білла Ваймена (Bill Wyman). Міка Айворі замінив Тоні Чепмен (Tony Chapman), а замість Тоні через деякий час до складу гурту увійшов Чарлі Воттс (Charlie Watts). У 1963 році склад музикантів Rolling Stones стабілізувався, пише РИА "Новости".

У травні 1963-го продюсером гурту став Ендрю Олдхем (Andrew Oldham), що працював раніше з гуртом The Beatles. Він відразу змінив назву колективу на The Rolling Stones. Потім у прізвищі Кіта Річардса була прибрана кінцева літера "с", і Річардс став Річардом, але цей варіант головним не став. Ієна Стюарта Олдхем вивів зі складу The Rolling Stones (Стюарт став сейшнменом гурту, якого негласно вважають шостим членом). Для решти п'ятьох Олдхем розробив новаторський імідж: агресивність, цілковита "відірваність" на сцені і в житті. Олдхем навмисно протиставляв The Rolling Stones уже знаменитим The Beatles.

Завдяки зусиллям Олдхема The Rolling Stones підписали трирічний контракт з однією із найбільших звукозаписних компаній Британії - Decca і в червні 1963 року випустили свій перший сингл (маленька платівка на 45 обертів за хвилину) з піснями Come On і I Want to be loved.

Пісню для другого синглу I Wanna be your Man спеціально для Rolling Stones написали учасники The Beatles Джон Леннон (John Lennon) і Пол Маккартні (Paul McCartney).

У квітні 1964 року вийшов дебютний альбом гурту The Rolling Stones, а в травні диск очолив британський хіт-парад, потіснивши альбом With The Beatles. Гурт представив слухачам енергійний і яскравий набір з ритм-енд-блюзових і рок-н-рольних композицій.

У січні 1965 року вийшов другий студійний альбом The Rolling Stones, який зазвичай називають The Rolling Stones №2. Разом із ритм-енд-блюзовими стандартами до нового альбому увійшли також і кавер-версії хітів соулових Pain In My Heart Отіса Реддінга (Otis Redding), Under The Boardwalk з репертуару The Drifters та деяких інших. Альбом містив три композиції Джаггера і Річардса: What A Shame, Grown Up Wrong і Off The Hook.

Третій альбом гурту Out of our heads (1965) містив пісню (I Cant Get No) Satisfaction, що стала візитівкою гурту. Завдяки написаному Джаггером тексту вона стала гімном молоді 1960-х років, яка не знаходить у житті справжнього щастя, хоч і намагається його отримати. Страх, невпевненість, відчай молодої людини - все це відобразила легендарна композиція. У липні (США) та вересні (Британія) 1965 року (I Cant Get No) Satisfaction займала вершини чартів.

Альбом Aftermath (1966) повністю був складений із власних пісень The Rolling Stones. До нього увійшли такі відомі пісні, як Paint it Black, Lady Jane, Under my Thumb.

Студійний альбом Between the Buttons (1967) - одне із найбільших творчих досягнень гурту. Він не містив майже жодної слабкої пісні, а такі композиції, як Ruby Tuesday, Let's Spend the Night Together або Connection, стали хітами.

Графік гастролей і записів The Rolling Stones в ті роки був таким щільним, що музиканти не раз потрапляли до лікарні з діагнозом "нервове і фізичне виснаження", а Річардс і Джонс захопилися хімічними стимуляторами, що дозволяли деякий час витримувати сильні навантаження.

Через Джонса гурт брався за експерименти з психоделічним, "астральним" звучанням. Цьому сприяли і віяння часу: 1967 рік був періодом сплеску нових тенденцій у мистецтві. У листопаді 1967 року гурт випустив платівку Their Satanic Majesty Request.

На початку червня 1969-го гітарист Брайан Джонс пішов із гурту, а рівно через місяць його знайшли мертвим від передозування наркотиків у власному басейні. Загиблого Джонса замінив новий гітарист Мік Тейлор (Mick Taylor). У 1970-ті роки гурт випустив ще кілька альбомів Sticky Fingers (1971), Exile On Main Street (1972), Black And Blue (1976), які виявилися менш виразними, ніж платівки 1960-х років.

У 1974 році з гурту пішов Мік Тейлор. Заміну Тейлору музиканти шукали майже два роки, поки Кіт Річардс не запропонував талановитого гітариста, свого приятеля Рона Вуда (Ronald Wood), який грав тоді у The Faces.

У 1980 році колектив випустив платівку Emotional Rescure, яка стала дуже популярною. Багато в чому цьому сприяло те, що музика містила елементи диско, популярного в ті роки стилю.

У наступні роки були випущені альбоми Tattoo you (1981), Undercover (1983) та Dirty Work (1986), Steel Wheels (1989).

У січні 1989 року The Rolling Stones були внесені до Зали Слави рок-н-ролу.

У 1991 році за підсумками великого міжнародного туру був випущений альбом Flashpoint. Після цього турне гурт залишив ще один музикант - Білл Ваймен. Тільки у 1994 році гурт зміг знайти постійну заміну Ваймену. На його місце був прийнятий Деріл Джонс (Deryl Jones).

У 1994 році The Rolling Stones випустили черговий альбом Voodoo Lounge. Міжнародним хітом стала пісня Love Is Strong, кліп до якої отримав музичну премію Grammy. Сам Voodoo Lounge визнали найкращим альбомом року.

Своє сорокаріччя The Rolling Stones відсвяткували випуском збірника суперхітів Forty Licks (2002).

Всього за час творчої кар'єри The Rolling Stones випустили 92 сингли, 29 студійних альбомів і 10 концертних альбомів. Їх останній студійний альбом A Bigger Bang вийшов у 2005 році.

Про Rolling Stones знято десятки фільмів, найвідоміший - фільм Мартіна Скорсезе (Martin Scorsese) The Rolling Stones: Хай буде світло (Shine a Light) 2008 року, заснований на зйомці двох концертів легендарного гурту в рамках туру 2006 року A Bigger Bang.

У березні 2012 року американський кінорежисер Бретт Морген (Brett Morgen) заявив про намір зняти до 50-річчя групи The Rolling Stones документальний фільм, який розповість про еволюцію гурту, їхні тури, студійну роботу і життя за кулісами.

Свій 50-річний ювілей група відсвяткує кількома концертами в Європі та Америці.

Раніше повідомлялось, що легендарні The Rolling Stones до свого 50-ліття випустять фотоальбом. Книгу випустить видавництво Thames & Hudson і вона надійде в продаж 12 липня 2012 року, тобто рівно через 50 років після першого концерту "ролінгів".

Зазначимо також, що головні хіти The Rolling Stones свого часу навіть були увічнені особливим чином. Мерія рідного міста лідерів Rolling Stones Міка Джаггера і Кіта Річардса - Дартфорда (графство Кент, Велика Британія) - вирішила назвати на честь відомих пісень легендарних рокерів 13 вулиць нового житлового масиву.