Кобзар та лірник, автор багатьох музикологічних праць з питань давньої української музики Володимир Кушпет презентував свою нову книгу "Школа реконструкції виконавської традиції (кобза, ліра, торбан, бандура, спів)", яку слід вважати першим підручником в Україні, методологічно спрямованим на відродження старосвітського співу та гри на автентичних інструментах XVI – початку XX ст.

Ця "Школа", опублікована видавництвом "Темпора", представляє собою навчально-методичний посібник, за допомогою якого музиканти з певною виконавською підготовкою можуть практично оволодіти стародавньою музикою на українських старовинних музичних інструментах, а також навчитися за допомогою музичних формул та збережених й наведених у книзі текстів реконструювати думи – стародавні епічні вокально-інструментальні композиції.

"З'явилась базова методика опанування традиційними формами виконання, але вона вимагає постійного студіювання цієї "сповна навуки". Проявіть свій патріотизм – вивчіть дванадцять нот. Завдяки музичній грамоті у вас відкриються очі для розуміння правдивої музики. Тисячі пісень, псальм, дум, записаних нашими попередниками, - це і є істина, до якої потрібно звертатися. Тільки знання дадуть вам незалежність у розумінні тієї істини, а народу повернеться його багатовікова музична традиція", - зазначає автор.

Навіть ведмедів у цирку можна навчити їздити на мотоциклах, пожартував Кушпет під час презентації фундаментальної праці, яка відбулася у Києві у Музеї Івана Гончара (вул. Лаврська, 19) 14 травня. Окрім того, автор продемонстрував деякі прийоми виконавства на лірі та найдавнішій "мамаївській" кобзі – інструмент без приструнків було виготовлено для нього майстром Тарасом Козубом.

"Ми витягли з глибин історії ще один стародавній музичний інструмент – кобзу (мамаївську). Та головне, щоб її використовували за прямим призначенням — відображати музичну естетику XVI-XVII ст. Оберігайте її від недоуків, готових пристосувати цей інструмент до своїх корисливих потреб", - закликає автор та застерігає не перетворювати старосвітську музику у стильову мішаніну або кіч.

Під терміном "старосвітські музичні інструменти", пояснює Кушпет у своїй книзі, йдеться про традиційні музичні інструменти українського народу, існування та побутування яких засвідчене багатьма історичними джерелами.

Назву "старосвітська бандура" започаткував вчитель Кушпета Георгій Ткаченко (1898 - 1993 рр) для відокремлення традиційного народного інструмента від інших авторських конструкцій, створених майстрами в Україні XX ст. під назвою "бандура". Сам же Кушпет вважає, що було б правильно "відокремити сучасну бандуру, принаймні назвою – академічна бандура, оскільки для цього є всі підстави. Якщо таке відбудеться, тоді не потрібно буде вживати термін "старосвітська" стосовно справжнього народного інструмента".

Під терміном "старосвітське виконавство" йдеться про зниклу в XIX ст. систему виконавства (спів, гру, репертуар), яка була заснована на музично-поетичній імпровізації ("спів у заплачку"). Саме така форма співогри народилася у старцівському середовищі і була зовсім іншою, ніж сільський музичний фольклор.

Феномен старцівства – діяльність мандрівних старців-музикантів, його духовну місію в житті українців протягом століть – у контексті європейської історії, Володимир Кушпет дослідив та описав у своїй попередній книзі "Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX – поч. XX ст.)". На його переконання, в цілому відродити або реконструювати старцівську інституцію тепер неможливо.

"На жаль, більшість народних музичних жанрів практично зникли з виконавського побуту українців, а ті, що існують, набули академічної форми виконання. Пересічні українці навіть не розуміють, наскільки спотворено те, що вони вважають народною музикою, народними інструментами, народною піснею, народним танцем і т.ін., - зазначає автор. - Зрозуміло, що під впливом певних обставин музичні традиції змінюються, тобто набувають нових якостей. Та коли втрачається їхня основа: звукоряд (підмурок етнічної мелодії), мелодія (звукова душа), мелізматика (прикраси), а у кобзарсько-лірницькому виконавстві ще й рецитарії (манера виконання), то це шлях до втрати національної музичної ідентифікації".

Якщо наприкінці XIX ст. перші дослідники музичного фольклору, такі як Микола Лисенко, Петро Сокальський, Олександр Фамінцин, були вражені існуючими відмінностями між українськими та російськими народнопісенними зразками, то нині, нарікає Кушпет, у пісенній "попсі", відсутні навіть натяки на будь які відмінності.

У 1908 році саме з метою збереження правдивого виконання українських дум Леся Українка, Климент Квітка та Опанас Сластіон організували записи народних співців-музикантів на фонограф, які потім транскрибував Філарет Колесса. Тож певною мірою книгу "Школа реконструкції виконавської традиції" Володимира Кушпета можна вважати продовженням справи відродження музичної традиції українців.

Усі музичні інструменти, розглянуті на сторінках книги – унікальні за своїм походженням та часом побутування, вони представляють періоди в історії розвитку музичної культури України та відповідають еволюції європейської музики: Середньовіччю, Ренесансу, Бароко. Саме як естетичні виразники музичних особливостей певного періоду автор й закликає сприймати й українську стародавню музику – не ідеалізуючи, але і не спрощуючи її.

Так, Кушпет у книзі наводить певну "хронологію" виконавців на струнно-щипкових інструментах:

Козаки (XV – XVIII ст.): XV – XVII ст. кобзи "мамаївського" типу без приструнків; XVII – XVIII ст. кобзи "вересаївського" типу під назвою бандори або бандури.

Придворні музиканти та шляхта (XV – XVIII ст.): до вищенаведених груп долучаються лютні ренесансної доби, барокові, лютні-теорби, Торбан.

Старці (XVI – початок XX ст.): XVII – XVIII ст. кобзи "вересаївського" типу; друга половина XVII – XIX ст. - кобзи "вересаївського" типу, бандури з приструнками; початок XX ст. - бандури з приструнками.

Праця, культурне значення якої важко переоцінити, складається із восьми частин: "Музично-теоретична основа реконструкції старосвітського виконавства"; "Українська колісна ліра"; "Кобза"; "Бандура"; "Торбан"; "Старосвітський спів"; "Реконструкція виконання старосвітських композицій (дум)"; "Додаток".

Рецензентами виступили: Софія Грица, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії мистецтв України; Михайло Хай, доктор мистецтвознавства, професор, завідувач відділу етномузикології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України; Надія Брояко, кандидат мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України.

Зазначимо, що напередодні презентації "Школи реконструкції виконавської традиції" у Музеї Гончара, Кушпет ще 11 травня розповів про свою нову роботу на радіо "Культура" в програмі "Знак оклику", аудіозапис якої можна прослухати в мережі (частина 1 та частина 2). Також на заході виступили музиканти Сергій Захарець, Володимир Биков, Андрій Шараєвський та Дмитро Романчук (бандура) й Павло Ласкавчук, Юрій Сковкін та Сергій Нечипоренко (кобза).

Деякі зразки стародавньої автентичної української музики, зокрема, й у виконанні Кушпета, представлені на сайті "Київського кобзарського цеху".