Існують як мінімум три важливі причини, що обгрунтовують необхідність конституційної реформи. Таку думку висловив голова правління Центру політико-правових реформ, член Конституційної асамблеї Ігор Коліушко, пише видання "Дзеркало тижня. Україна".

По-перше, на його думку, на момент ухвалення Конституції в 1996 році українські законодавці не мали достатніх знань і досвіду для належного затвердження конституційних принципів функціонування та розвитку деяких інститутів.

"Це призвело до недосконалості конституційних положень або навіть некоректного відображення цілих правових інститутів. Наприклад, недостатнє розуміння доктрини прав людини призвело до того, що соціально-економічні права були закріплені в такій же правовій формі, як і основоположні права і свободи людини. Механізм організації влади не відповідає принципам змішаної республіки. Недоліки в регулюванні центрального рівня виконавчої влади, зокрема використання невизначеного поняття "інші центральні органи виконавчої влади", перешкоджали коректному проведенню адміністративної реформи. Було закладено не кращий фундамент для розвитку місцевого самоврядування, а регіональне самоврядування не передбачено Конституцією взагалі", - зазначив експерт.

По-друге, стверджує автор, ідеї значної кількості конституційних положень були спотворені при застосуванні відповідних норм.

"Неточності конституційних положень використовувалися суб'єктами політичних відносин для того, щоб привласнити собі якомога більше повноважень, уникнути відповідальності. Низка положень порушувалися й ігнорувалися владними суб'єктами. При підготовці та проведенні конституційної реформи можна ідентифікувати всі проблеми застосування Конституції та встановити додаткові гарантії, які зможуть запобігти зловживанню владних суб'єктів у майбутньому", - підкреслив автор.

По-третє, на думку члена Конституційної асамблеї, легітимність Конституції на даний момент є сумнівною.

"Перший удар по ній було завдано змінами 2004 року. Шкоду було заподіяно не тільки порушенням процедури, але й мотивацією змін і самим їх необдуманим змістом. Другим ударом стало рішення Конституційного суду від 30 вересня 2010 року, яким КС постановив визнати невідповідність конституціїної зміни 2004 року (це після неодноразового застосування та тлумачення відповідних конституційних норм самим судом) і відновити дію попередньої редакції Конституції України. Внаслідок цього рішення в Україні змінилося конституційне регулювання, що є парадоксом у практиці конституціоналізму. Саме тому Парламентська асамблея Ради Європи у своїй резолюції № 1755 від 4 жовтня 2010 "Функціонування демократичних інституцій в Україні" закликала Верховну Раду "ініціювати всеосяжний процес конституційної реформи з метою приведення Конституції України у повну відповідність до європейських стандартів". І ще один удар по легітимності Конституції було завдано при внесенні до неї змін 1 лютого 2011 року, коли серед голосуючих за відповідне рішення виявився навіть депутат, який під час голосування перебував за кордоном і мав при собі картку для голосування. Немає гарантії, що він був єдиним, за кого проголосували всупереч його волі", - виклав він.

Названі вище проблеми, за твердженням експерта, не можуть бути вирішені інакше, як шляхом конституційної реформи.

Відзначимо, що спроби ухвалити Конституцію в Україні здійснювалися з перших років проголошення незалежності. У 1992-1993 роках під керівництвом президента Леоніда Кравчука був напрацьований перший проект Основного Закону, проте він так і не був прийнятий.

8 червня 1995 між гілками влади був підписаний Конституційний договір, на підставі якого повинна була бути розроблена Конституція. У 1996 році була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти.

27 червня почався розгляд запропонованого документа у Верховній Раді. Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі всю ніч з 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту - про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні, після чого Основний закон було остаточно затверджено.

Як відомо, 8 грудня 2004 року ВР затвердила закон про внесення змін до Конституції. У той же день президент Леонід Кучма підписав документ.

Закон про внесення змін до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, продовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.

30 вересня 2010 року КСУ визнав неконституційною політичну реформу 2004 р.

Нагадаємо, 17 травня президент Віктор Янукович підписав указ про створення Конституційної асамблеї, метою якої є зміна Основного Закону. Конституційну асамблею створено у складі 94 осіб. Головою цього органу призначено першого президента України Леоніда Кравчука.

24 вересня повідомлялося, що Кабмін зацікавлений змінити Конституцію, оскільки цей крок дозволить отримати 777 млн євро з фондів ЄС.

Раніше радник президента України, керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації президента України Марина Ставнійчук поділилася планами АП модернізувати Конституцію в два етапи. На першому етапі провести реформи правосуддя, місцевого самоврядування та правоохоронної системи, а на другому виконати комплексне оновлення Основного Закону.