Покидати звичне місце ведення бізнесу завжди непросто. Адже одна справа шукати закордонних партнерів для компанії, розташованої в Україні. І зовсім інша − повністю перенести бізнес в іншу країну.

Та все ж з урахуванням складної економічної та політичної ситуації, бізнес-міграція за межі України обіцяє чимало вигод і перспектив.

У першу чергу, це відсутність бюрократичної тяганини, притаманної країнам колишнього союзу, а також безпроблемне інвестування в активи всередині країни. Крім того, за кордоном дуже цінують і поважають будь-яких інвесторів, готових вкладати в локальну економіку, пропонуючи натомість спрощені процедури щодо оформлення банківських, підприємницьких та іпотечних кредитів, всілякі пільги (податкові в тому числі) і, звичайно ж, оформлення виду на проживання і досить високий шанс на отримання громадянства через 5-10 років.

За і проти

Наважуючись на переїзд для постійного проживання в іншу країну і перенесення туди свого бізнесу, його власник повинен відповісти для себе на кілька ключових питань, які дозволять зробити процес міграції максимально безболісним.

Наприклад, який економічний та інвестиційний клімат обраної юрисдикції? Які переваги він дасть бізнесу і чи забезпечить легкість його ведення? Як влаштований механізм володіння активами в конкретній країні? Яке податкове навантаження і податкові наслідки, вимоги до звітності та структури володіння бізнесом? А також на питання, які стосуються банківського обслуговування, оформлення посвідки на проживання і громадянства.

І хоча кількість регіонів, які цілком можуть підійти для бізнес-міграції, досить велика, всі вони мають свої особливості.

Наприклад, традиційна «стара Європа» (Австрія, Швейцарія, Португалія та Нідерланди) останнім часом взяла чіткий курс на антиофшоризацію, а також на боротьбу з конфіденційністю володіння капіталом, що може створювати власнику компанії та його бізнесу певний дискомфорт стосовно контролю звітності, валютного нагляду, банківських операцій.
Країни Карибського басейну (Антигуа і Барбуда, Сент-Кітс і Невіс) лояльніші до новоприбулих бізнесменів. У більшості випадків вимоги з аудиту, звітності та інших зобов’язуючих більш ніж лояльні (в Домініці, Арубі, на Британських Віргінських Островах). Або взагалі відсутні.

Країни Прибалтійського басейну зручні відносною близькістю до України, вільним вжитком російської мови, що полегшує адаптацію, а також спрощеними процедурами отримання громадянства. Зокрема, в Латвії громадянство видається через 10 років і без необхідності постійного перебування в країні, а вид на проживання дає право на вільне переміщення територією Шенгену.

Швидкозростаючі економіки Азії (Гонконг, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Китай і ОАЕ) теж активно залучають інвесторів, створюючи для них та їхнього бізнесу досить «тепличні» умови роботи, часто не обмежуючи у видах і напрямах діяльності, а також пропонуючи полегшені процедури реєстрації компаній і різні преференції в сплаті податків. Наприклад, якщо тайванська компанія веде діяльність за межами країни, але з отриманого прибутку сплатила податки, то сума враховується при розрахунку податку, який сплачується в Тайвані. А в Південній Кореї дуже розвинений механізм надання грошових грантів та підтримки локального бізнесу в цілому.

Свій серед чужих

Бізнес-міграція є як приводом, так і способом отримання громадянства в країні переїзду. При цьому розділяють два етапи: вид на проживання, який у більшості країн дає широкі можливості іммігранту, але, разом з тим, накладає певні обмеження, а також постійне місце проживання, яке в підсумку може бути конвертовано в громадянство.

При цьому чутки про те, що отримання ПМЖ в інших країнах (особливо консервативно налаштованих європейських) пов’язане для українців з великими труднощами − не більше ніж міф. Так, у Болгарії можна отримати громадянство вже через 5 років проживання, у Великобританії − через 6 років, в Італії − через 10 років, а в Домініці практично відразу.
Існує два основних способи для успішного оформлення довгострокового чи постійного проживання в країні ведення бізнесу. Перший − інвестування в економіку, другий − купівля нерухомості.

Наприклад, інвестиція в економіку Німеччини в сумі понад 250 000 євро і створення 5 робочих місць дозволяє отримати посвідку на проживання за 3 роки. Важливо створити бізнес, якого «потребує» країна на даний момент. Інвестор, який вклав в економіку Великобританії кілька мільйонів, отримує тимчасовий вид на проживання, а в майбутньому може претендувати на громадянство. Терміни залежать від сум вкладення. Вид на проживання в Іспанії надається тим, хто купив нерухомість на суму від 500 000 євро або інвестував 1 000 000 в підприємство чи фінансові інструменти. У Португалії аналогічна вимога, а в Латвії для оформлення виду на проживання (ВНП)потрібно витратити на придбання нерухомості від 250 000 євро.

Подібні схеми використовуються і в країнах Азії. Так, у Сінгапурі існує програма, в рамках якої інвестор-нерезидент отримує ВНП, а через 2 роки − сінгапурське громадянство. Для участі в ній необхідно вкласти 2 500 000 сінгапурських доларів у новий чи наявний бізнес, або внести цю суму в один із фондів, спрямованих на підтримку місцевих компаній.
Надають громадянство в обмін на інвестиції (необхідна сума − від 250 000 доларів як вкладення у фонд диверсифікації цукрової промисловості або від 400 000 при купівлі нерухомості) і острови Федерації Сент Кітс і Невіс. В даному випадку велика перевага для інвестора в тому, що паспорт цієї держави дозволяє жити і будувати бізнес практично на всіх островах Карибського басейну. А це понад 15 країн.

Щоправда, існують і альтернативні способи отримати право на постійне проживання. Наприклад, у Німеччині для підприємців та їхніх сімей без початкового знання німецької мови існує так звана blue card («блакитна карта»). Головна вимога − наявність у підприємця і у його дружини вищої освіти, а також відкриття бізнесу. Термін дії blue card − до 4-х років, після чого заявник має дуже високі шанси отримати постійний вид на проживання.

Податковий спокій

З точки зору безпосередньо бізнесу міграція також дає масу переваг. Почати хоча б із передбачуваності та простоти податкового законодавства в більшості розвинених країн. Так, наприклад, податкова система Кіпру, незважаючи на перипетії в цій країні, досі вважається однією з еталонних. Ставка податку на прибуток там становить лише 12,5%.

Голландія відкрита практично для будь-якого бізнесу, пов’язаного з торгівлею. При цьому перелік джерел доходу, які можуть бути отримані всередині країни і звільнені від податків, досить обширний. Крім того, в Голландії існує пільгова ставка ПДВ у розмірі 0% і 6%. Фіскальний контроль у Нідерландах також відносно лояльний.

Для компаній, зареєстрованих у Гонконзі, ставка податку на прибуток становить 16,5%, якщо вона отримана всередині країни. І 0%, якщо джерело прибутку за її межами. Система оподаткування Сінгапуру схожа з Гонконгом і має територіальний принцип оподаткування. А в Об’єднаних Арабських Еміратах активно розвиваються вільні економічні зони, які значно полегшують умови реєстрації та ведення бізнесу. Так, ВЕЗ в Еміратах припускають 0% податку на прибуток, відсутність торговельних бар’єрів і квот і спрощену політику імпорту та експорту.

Крім оподаткування, не варто забувати про високий ступінь захисту капіталу в європейських і багатьох інших юрисдикціях. А також конфіденційність інформації про платника податків та його активи. І навіть незважаючи на всі старання керівництва Євросоюзу в боротьбі з банківською таємницею (ще 20 березня 2014 року в Брюсселі на саміті ЄС було досягнуто домовленості про автоматичний обмін інформацією щодо будь-яких видів доходів усіх банківських клієнтів, чиї рахунки відкриті на території ЄС), фінустанови з Європи знаходять способи захисту своїх клієнтів. Зокрема, використовуючи дочірні банки за межами «старого світу» (в Азії чи Латинській Америці).

Воно того варте

Бізнес-міграція, якщо поглянути ближче, притаманна аж ніяк не тільки українським компаніям. Це загальносвітова тенденція, пов’язана з одного боку з тенденціями глобалізації, спрощення міждержавних взаємин і стирання торговельних бар’єрів (гарний приклад цьому − Угода про Асоціацію між Україною та ЄС), а з іншого − з трендами антиофшоризації і деофшоризацію, які штовхають бізнес на пошук безпечних з точки зору оподаткування, економічної і політичної обстановки регіонів.

І хоча перенесення бізнесу в іншу країну, безсумнівно, пов’язане з низкою труднощів і ризиків, тягне за собою витрати (реєстраційні збори в деяких країнах сягають десятків тисяч доларів), − це з лишком окупається бездоганним іміджем і авторитетом престижної, надійної юрисдикції, а також доступом до дешевих ресурсів для розвитку бізнесу, в тому числі, до різних пільгових програм для його стимулювання.
До того ж, постійне місце проживання, яке може бути сконвертоване в громадянство, забезпечує практично повну свободу дій. Мова про право користуватися фінансовою конфіденційністю і податковими пільгами, медичним, пенсійним та соціальним забезпеченням, захистом приватної власності і капіталу, в тому числі й особистою безпекою. В Україні подібних механізмів поки що, на жаль, немає, так само як і спокою та безпеки для бізнесу як таких.