14:27 Тягарем для економіки стає олігархічний бізнес. ФОТО | |
Інші останні Економічні новини
В умовах поглиблення бюджетної кризи
та посилення фіскального тиску на
неолігархічний бізнес олігархи уникають
сплати податків в Україні. Частка
основних олігархічних галузей –
металургії та хімії – у податку на
прибуток майже вп’ятеро менша, ніж
їхній внесок у валовий дохід економіки.
Українська економіка вже понад рік перебуває в рецесії. Кожне підприємство переживає затяжний спад так, як може: переходить у тінь, фіксує збитки, просто зупиняє виробництво. Але не всі компанії потерпають однаково. Аналіз динаміки прибутків та податків на прибуток свідчить, що неолігархічний бізнес має не лише боротися з наслідками кризи, а й задовольняти дедалі більші апетити фіскалів в умовах зростання дефіциту бюджету. Тим часом основні олігархічні галузі працюють у режимі максимального податкового сприяння. Прибутки зникають Кризові тенденції в економіці проявилися задовго до того, як за результатами III кварталу минулого року було зафіксовано спад ВВП та початок нової рецесії (див. «Стійке падіння»). У першому півріччі 2012-го рентабельні підприємства показали на 16% менше прибутку до оподаткування, ніж роком раніше, а нерентабельні наростили збиток на 48%. Хоча такий негативний результат стосувався лише промисловості, уже тоді можна було передбачити, що згодом він пошириться й на низку інших секторів. Відтоді загальна ситуація з корпоративними прибутками лише погіршується, що зменшує базу оподаткування податком на прибуток підприємств.
Неочікувано високий результат показала фінансова та страхова діяльність: 2012-го прибуток до оподаткування сягнув 49 млрд грн, що на 18 млрд грн (59%) більше, ніж роком раніше. Причому 23 млрд грн із тієї суми було отримано в IV кварталі. Це наштовхує на роздуми, адже до таких цифр не причетні ані банки, у яких прибуток до оподаткування зріс лише на 2,5 млрд грн (до 9,7 млрд грн), ані страхові компанії, у яких справи не набагато кращі. Оскільки з тих сум платилися реальні податки (2012-го сплачено на 12 млрд грн більше, ніж 2011-го), то підвищення прибутків, імовірно, показали холдингові компанії, компанії з управління активами та інші профіт-центри. Але вже в першому півріччі 2013-го вони відігралися сповна, адже фінансова галузь, дещо зменшивши прибутки, суттєво наростила збитки – до 15 млрд грн (усемеро). Це не можна пояснити урядовими нововведеннями на кшталт акцизного збору з операцій із цінними паперами. Власне, вплив рецесії на український бізнес у першому півріччі 2013-го не обмежується збитковістю фінансового сектора. Практично всі галузі пережили різке зростання збитків до оподаткування, обсяг яких збільшився на 31% (до 78 млрд грн) порівняно з першою половиною 2012-го. Навіть у торгівлі, яка протягом усього минулого та частини цього року була острівком зростання, вони підвищилися на 77% (до 16 млрд грн). Очевидно, що далі підуть і зменшення витрат на оплату праці, і падіння продажу, і подальше скорочення бази оподаткування. Після нас хоч потоп Незважаючи на об’єктивне зменшення бази оподаткування податком на прибуток підприємств, тиск на бізнес із боку фіскалів посилюється – така тенденція спостерігається вже протягом кількох кварталів (див. «Закручування гайок»). Почалося це торік, коли впродовж перших трьох кварталів податкове навантаження на підприємства було аномально високим: ефективна ставка оподаткування становила 29%, 36% та 24%, що на 4–7 відсоткових пунктів більше, ніж 2011-го. У I кварталі 2013-го вона ще зросла (до 41%). Причому відбувається це на тлі зниження основної ставки податку на прибуток, визначеного Податковим кодексом 2010 року, із 23% у 2011-му до 19% у 2013-му. Саме цю ставку, як і деякі інші позитивні зрушення в податковому законодавстві (наприклад, певне зменшення кількості податків та часу на їх сплату), влада афішує перед міжнародними структурами. Однак на ділі фіскали мають власне трактування закону та своїх повноважень і фактично займаються вимаганням, забезпечуючи рівень надходжень із податку на прибуток, непропорційно високий порівняно з розміром самих прибутків. Наприклад, протягом I кварталу 2013-го більшість прибуткових середніх і великих підприємств сплачували не податок на прибуток, а авансові платежі, розраховані пропорційно до прибутку, отриманого в попередньому році (за січень – лютий платили 1/9 прибутку за три квартали 2012-го, а далі – 1/12 прибутку за весь минулий рік). Наслідки такої новели й призвели до того, що в I кварталі 2013-го ефективна ставка оподаткування сягнула рекордного 41%. Хоч би як уміло податківці витискали гроші з підприємців, високе фіскальне навантаження чинить на бізнес нищівний та довготривалий вплив. По-перше, в таких умовах немає сенсу створювати нові підприємства та галузі – це означає, що вихід із рецесії залежатиме не від нас, а від того, чи зростатиме зовнішній попит на продукцію вже наявних виробництв. По-друге, надмірний податковий тягар вимиває обігові кошти, а коли настає їх дефіцит, то звертаються до фінансового сектора, високі відсоткові ставки в якому роблять невигідним розширення виробництва взагалі. Оборот припиняється, виробництво стає, економічне падіння триває, податкова база і далі звужується. Таку політику продуманою ніяк не назвеш. Хто платить Виявляється, податковий тиск, який можна відстежити в загальній статистиці, неоднаково високий для всіх. Є галузі, які, попри кризу, цілком комфортно взаємодіють із фіскалами. Це нескладно помітити під час аналізу галузевого розрізу надходжень до бюджету від податку на корпоративні прибутки. А ось на запит Тижня про надання інформації за окремими галузями Міндоходів узагалі відповіло відмовками. Ймовірно, є що приховувати. Тож доводиться обмежуватися аналізом тих даних, які маємо і які досить точно відображають основні тенденції в оподаткуванні. Таку оцінку податку на прибуток, який у 2011–2012 роках сплатили сектори економіки та галузі промисловості, було отримано після зіставлення опублікованих Держстатом фінансових результатів до оподаткування великих і середніх підприємств (охоплюють 83% обсягу реалізованої продукції суб’єк-тів господарювання) та їхнього чистого прибутку (див. «Хто платить державі?»). Податок на прибуток, сплачений промисловими підприємствами у 2012-му, становив 18,9 млрд грн, що на 7,8 млрд грн (29%) менше, ніж роком раніше. Що й не дивно, адже прибуток до оподаткування рентабельного бізнесу в промисловості знизився зі 107 до 86 млрд грн, водночас збиток нерентабельного зріс із 48 до 65 млрд грн. Неординарність ситуації полягає в тому, що ці показники зафіксовані на тлі зростання доходу промислових підприємств – падіння обсягу виробництва на 0,5% компенсувалося підвищенням цін виробників промислової продукції на 3,7%. Отже, мала збільшитися собівартість останньої. Але оскільки ціни на ключові імпортні сировинні товари, зокрема енергоносії, не змінилися (у тому числі й через незмінний курс гривні), то постає питання щодо природи такого падіння прибутків та податкових надходжень від них. Тим часом проблема поглиблюється: якщо в попередні квартали промисловість відраховувала до бюджету 4–6 млрд грн податку на прибуток, то в I кварталі поточного року – лише близько 2 млрд грн. Привілейована каста У розрізі галузей промисловості
надходження податку на прибуток також
свідчить, що у 2012-му відбулося різке
падіння обсягу фіскальних платежів від
олігархічних галузей економіки
(металургії – на 87%, хімії – майже на
1/3, видобувної промисловості – на 29%).
Загалом дві найбільш олігархізовані
галузі – металургія та хімія, – отримавши
торік близько 11,3% усіх валових доходів
в українській економіці, сплатили лише
2,1% загального обсягу податку на прибуток,
тобто уп’ятеро менше. Причому за
металургією розрив іще помітніший і
сягає 10 разів (8% та 0,8% відповідно).
Основний аргумент: ці галузі у 2012-му
зазнали найбільших збитків у промисловості
– відповідно 16 і 7 млрд грн. Тож, мовляв,
їм немає з чого платити податок на
прибуток. Проведений аналіз засвідчує, що економічний спад в Україні є системним і всеохопним: станом на середину 2013 року рентабельність знижується практично в усіх секторах економіки. Утім, різні контрагенти переживають це не однаково. Олігархи показують суцільні збитки, переводячи більшу частину прибутків у офшори. Це призводить до різкого скорочення надходжень до бюджету від їхніх виробничих активів в Україні. Уряд намагається компенсувати нестачу за рахунок посилення податкового тиску на галузі з переважно неолігархічним бізнесом. Вони змушені компенсувати це стрімке скорочення. Так, харчовики торік наростили відрахування з податку на прибуток на 33%, машинобудівники зменшили їх лише на 8%, хоч доходи цієї галузі також знизилися. Разом із торгівцями (-1%) та будівельниками (+27%) ці підприємці утворюють ту частину українського бізнесу, якій доводиться витримувати дедалі більший податковий тиск в умовах зростання бюджетного дефіциту та уникання податкового тягаря олігархічними галузями. Однак податком на прибуток із неолігархічного бізнесу справа не обмежується. Останній, на відміну від олігархізованої металургії та хімії, платить іще й левову частку податку на додану вартість. Тим часом олігархи мають політичні важелі для отримання повного відшкодування ПДВ як із реально експортованої продукції, так і, не виключено, з фіктивного експорту. Так, у 2012 році обсяг повернутого державою експортерам ПДВ значно перевищував половину всього цього податку, сплаченого українськими виробниками (46 і 83 млрд грн відповідно). Нарешті, левову частку фіскальних платежів до державного бюджету вносять громадяни України не лише у вигляді податку на доходи фізичних осіб зі своїх заробітних плат (68,4 млрд грн), а й у вигляді ПДВ на більшу частину імпортованих товарів (понад 101,6 млрд грн). Платниками тут є мільйони звичайних українців: представники малого бізнесу, працівники медицини та освіти, інших бюджетних галузей, на яких саме й покладено тягар наповнення бюджету в умовах поглиблення економічної кризи. Що робити? Таким чином, олігархи, про «важливу» роль яких у розвитку української економіки та наповненні бюджету й золотовалютних резервів тиражовано чимало міфів, насправді залишаються привілейованою кастою, що фактично не платить податків. При цьому вже зібрані до бюджету кошти вимиваються на користь наближених до влади та олігархічних структур у процесі глибоко корупційних держзакупівель. Тобто економіка нагадує «Титанік», який тоне, а влада силоміць заганяє неолігархічний бізнес на нижні палуби, тоді як сама разом із олігархами біжить нагору до рятувальних шлюпок. У теперішніх умовах Україна потребує політики, спрямованої на забезпечення економічного зростання, яка складалась би із трьох головних компонентів. По-перше, необхідно припинити чи бодай
максимально обмежити корупцію в процесі
держзакупівель, загальний обсяг яких
щороку значно перевищує обсяги податкових
надходжень. По-третє, слід перейти від профанації, що спостерігається останнім часом, до реальної протидії схемам виводу прибутків і капіталу за кордон. Світовий досвід дає приклади, як можна успішно реалізовувати кожне з названих завдань. Однак тут бракує основного – політичної волі влади та зміни олігархічної моделі української економіки на реально ринкову. Очевидно, що за нинішнього режиму це неможливо.
Повідомляють Новини європейської України | |
|
Всього коментарів: 0 | |