Верховна Рада України ухвалила постанову про визнання геноциду кримськотатарського народу (№2493а). За це рішення проголосували 245 народних депутатів із 338, зареєстрованих у сесійній залі.

Постановою визнано депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу. Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу передбачається встановити 18 травня (цього відзначається День пам’яті жертв депортації кримських татар – ред.).

Крім того, як зазначається у постанові, Верховна Рада України заявляє, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, таких органів, як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.

Рада ухвалила закон про офіційну дату початку окупації Криму – 20 лютого 2014 року.

Довідка

Операція з депортації почалася рано-вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16.00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від кількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання.

За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничною колією або не ховали взагалі.

Значна кількість переселенців, виснажених трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944-45 роках. Оцінки кількості загиблих ву цей період дуже різняться: від 15-25%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46%, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих у 1960-ті роки. Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише "за 6 місяців 1944, тобто з моменту прибуття до УзРСР і до кінця року померло 16052 осіб (10,6%)".

Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.

На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж - до 1989-го. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці "перебудови" 1989 року.